Сценарій на День гумору 1 квітня - Украинские - Сценарии - к празднику - Сценки, монологи, миниатюры, сценарии, конкурсы
Приветствую Вас Гость!
Воскресенье, 04.12.2016, 19:15
Главная | Регистрация | Вход | RSS

Меню сайта

Категории раздела

Пасха сценарий [6]
Сценарий юбилея [5]
Сценарий нового года [17]
23 февраля [5]
8 марта [3]
Сценарий дня рождения [2]
Детского дня рождения [2]
Детские сценарии [7]
Для детского сада [5]
Сценарий корпоратива [2]
Сценарий свадьбы [4]
Для класса [7]
Масленница [2]
Сценарий выпускного вечера [4]
Наурыз [1]
Сценарий выкупа невесты [2]
Для взрослых [3]
КВН [3]
Школьные [19]
Праздника весны, весенние [2]
Сценарий утренника [5]
Последнего звонка [3]
Новые, новейшие [2]
Сценарии урока [9]
Классные [6]
Проводов зимы [2]
Проводов на пенсию [2]
Проводы в армию [2]
Сценарий вечеринки [2]
Для девочек [2]
Музыкальные [2]
Сценарий классного часа [5]
Встречи выпускников [3]
Презентации [1]
Шуточные, юмористические [2]
Литературный [2]
Татарские [1]
Интересные, необычные [3]
Народные [2]
Сценарии в стихах [2]
Концертные [1]
Самодеятельности [1]
Новых сказок [4]
Ролевые [1]
Сватовства [1]
Современные [4]
Сценарий собрания [2]
Занятий [5]
Торжественные [2]
Бала [2]
Патриотические [3]
Православные [4]
Военные [2]
Сценарий викторины [1]
В колледже [1]
Приветствия [1]
Конкурс красоты [2]
Семейные [1]
Маленькие, мини [1]
Линейки [2]
Турниров, соревнований, олимпиады [1]
Подростковые, для подростков [2]
Капустники [1]
Пионерские, пионерия, зарница [2]
Украинские [5]
Ярмарок [2]
Досугов, посиделок [1]
Гуляния [2]
Прочие [5]

Интересное

Наш опрос

Ваш пол
Всего ответов: 402

Статистика


Форма входа

Поиск

Интересное

Загрузка...

к празднику

Главная » Файлы » Сценарии » Украинские

Сценарій на День гумору 1 квітня
17.02.2014, 14:28
Сценарій про 1 квітня - День гумору українською мовою



Чарівники сміху

Мета. Познайомити учнів із письменниками-сатириками, поглибити й розширити знання про творчість Г.Бойка, Є.Бандуренка, А.Гарматюка, П.Глазового, С.Олійника, які зброєю сміху викривають учнів-ледарів, порушників дисципліни, тих, хто цурається рідної мови, зневажає її.
Розвивати інтерес до творчості гумористів.
Виховувати самокритичність, любов до рідної мови, зневагу до недбалості, байдужості, почуття гумору.
Девіз:
«Сміх з веселого й смішного —
Незмірима глибина».
(П.Гпазовий)
Ведучий.
Сміх людський — чудесна штука.
Він — мистецтво і наука.
Він — в житті і для життя.
Із потворного й дурного
Посміятися не гріх.
Добрий сміх не б'є, не мучить,
Він на світі жити учить.
[П.Гпазовий)

1-й ведучий. Мовою сатириків про тих, хто цурається мови, зневажає її, засмічує русизмами, про школярів та їх життя пишуть Павло Глазовий, Грицько Бойко, Степан Олійник, Євген Бандуренко, Анатолій Гарматюк, Іван Кирій. Хто ж вони? Що написали? Давайте уважно послухаємо, зробімо для себе висновки, поміркуємо, добродушно посміємося й покепкуємо! Вашій увазі пропонуємо усний журнал на тему «Чарівники сміху».
Декламатор
Пісенька про сміх.
Сьогодні, кажуть, не
до сміху, — оскільки нас,
біді на втіху,
забули радощі чомусь.
Болючі справи і
прогнози,
А я всміхнувся, хоч
крізь сльози,
а може, навіть засміюсь.
Нам сміх додасть добра й снаги,
осяє сірі будні...
А проклятущі вороги
Сміються хай на кутні!
Проблем і труднощів
немало,
Та гарегочу, — як, бувало,
копись козацтво бойове,
Натуру маючи широку,
І ви засмійтеся, нівроку,
Хто не сміється — не живе.
Нам сміх додасть добра й снаги,
осягає сірі будні...
А проклятущі вороги
Сміються хай на кутні!
Якщо живий народ наш досі,
то це тому, то він у змозі
сміятись в горі, в
боротьбі,
І ви посмійтесь для розради.
Лише від сміху
помирати бажаю вам, як і собі.
Нам сміх додасть добра й снаги,
осяє сірі будні...
А проклятущі вороги сміються хай на кутні.
А.Бортняк.

Сторінка І

Павло Гпазовий — (демонструється портрет)

2-й ведучий.
Народився ЗО серпня 1922 рі с. Новоскелюватка, Казанківського району Миколаївської обл. в сім'ї хлібороба. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив Київський педінститут (1950 р.). Працював заступником головного дактора ж. «Перець», а згодом ж. «Мистецтво». Автор ряду книжок сатири та гумору. Лауреат премії О.Вишні. Його гуморески допомагають боротися з вадами нашого суспільства, за допомогою сміху вчать жити і боротись з перевертнями, покручами, що зневають мову, народну культуру. У нього на все «сміхологія» своя. Ось деякі гуморески із збірки «Сміхологія».
Декламатор.
Здрастє, мама родная!
Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше, як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір 'ю вітається:
— Здрастє, мама родная! Как здесь поживається?
Мама гладить сина по рудому чубчику.
— Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському,
Більш на те скидається, що по-малоруському
А синок відказує: " Ти, маманя, тьомная.
В нашом положениє разница огромная.
Я живу у городе, ти всьо времня в полі
Как тут-здесь розтумкаєш, что-чево і што лі?»

Декламатор.
Не в своїй тарілці
Прибув Сава до Киева
3 дружиною в парі,
Продавали сало, м'ясо
Й масло на базарі
З покупцями торгувались,
З людьми говорили.
Потім пішли Хрещатиком
До Дніпра, на схили,
А як звідти повертались,
Мовив Сава жінці:
— Давай чтокать, бо невдобно,
Що ми українці.

Декламатор.

Заява
Неписьменності немає, ліквідовано її,
Та трапляються частенько ще такі грамотії.
Що, буває, як напише, як накрутить бісів син.
То виходить, як то кажуть, ні в ворота, ані в тин.
До директора заводу вчора від Панька
Надійшла заява ось яка:
«Прошу лічно дирекцію, а также завком,
Щоб мене не уважали больш холостяком.
Ізо мною в брак вступає будуща жена.
Я для свайби совершаю вбивство кабана.
Какового приобрьол я весом в сто кіло
І в його сопровождєнні їду на село.
Ісходя із цього отпуск разрешіть мені,
Ібо я у брак вступаю на чотири дні.
Прошу розрішить,
Бо нада спішить,
І не откладать,
Бо некогда ждать.
Пвнтілей Лепеха — з подсобного цеха.

3-й ведучий. Посміялися. Посміймося ще. Українцям споконвіку властивий гумор.
Сміх дзвіночками ллється — Україна сміялась, Україна сміється. І знову П.Глазовий.

Декламатор.

Знайшла винуватого
У ларьочку продавщиця сидить біля бочки
Над віконечком об'ява в чотири рядочки:
«Тьопле пиво.
Свежих раков
В продаже Немає».
— Хто це таке накарлякав? — прохожий питає.
Продавщиця гордовито глянула у шибку:
— Ти чого там зуби скалиш? Здєлала обшибку?

Декламатор.
Кухлик
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не ми: а жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я не понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка
— Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка?
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мене єсть свой язик, ні к чєму мне мова
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і чс знає мови.

Декламатор.
Вічна Україна
Дивлюся я телевізор.
Виступа мужчина.
А за ним — великі букви:
Нова Україна.
Після нього другий, третій
З жаром молоденьким
Викладають кислі мислі
Суржиком донецьким.
Що ж це, браття, за країна —
Нова Україна?
Із якого вона роду,
Племені й коліна?
Чом про неї не чував я
На школярській парті?
Де вона, в якій півкулі,
Покажіть на карті.
Покажіть мені, будь ласка,
Де її столиця.
Виявляється, на карту
Нічого дивиться.
Це зібрались на конгресі
Ринкові герої,
Щоб творити Україну
Нову зі старої.
Так, немовби Україна —
То для них, як шапка,
Зняв з макітри рвану-драну,
Викинув і — крапка.
Люблять щирі українці
Україну-неньку,
А комусь вона набридла,
Подавай новеньку...
Діячі всіляких партій,
Члени й активісти,
Улаштовуйте конгреси
І збирайте з’їзди.
Засідайте, викидайте
Гроші на наради,
Щоб пробитись, проштовхатись
Ліктями до влади.
В боротьбі за привілеї
Лізьте хоч на стіни,
Та при тім не поминайте
Всує України.
Вас не стане, й нас не буде
В цім безладнім світі,
А земля її нестиме
По своїй орбіті.
Бо вона — не знак на карті,
А творіння Боже,
Ні новою, ні старою
Звать її не гоже.
Що для неї колотнеча
Ваша політична?
Ви тут гості тимчасові,
Україна — вічна.
(П.Гпазовий)

Сторінка II

3-й ведучий. Про тих, хто нехтує рідною мовою, пише і сатирик-подолянин Анатолій Гарматюк. У своїх спогадах він зізнається, як директор одного із видавництв викинув із збірки сатиричну мініатюру про перевертнів, покручів, які зневажають мову. «Але на цю тему пише Расул Гамзатов», — не погоджувався байкар. «Аргумент» директора був такий. «Гамзатову можна, а вам — ні!» Сьогодні прозвучить гумореска Гарматюка.
Декламатор.
Заявлєніє директору школи
Прошу ослабодить синка,
Бо не совсем здоровий,
От ізученья язика —
Української мови.
Хоч я з села, жена сільська —
Нужди у ній не маєм.
Зачем ця мова для синка,
Звиніть, не понімаєм,
Для поступлєнья в інститут.
Роботи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
Не пригодиться вроді.
Язик англійський вчить синок -
Цей може пригодиться,
Нё сключено, что
прийде строк —
Пошлють і за границю.
Прошу синка освободить
От українськой мови,
Від того, что єйо він вчить,
Он не совсем здоровий.
Застой минув. Ми стали жить
Тепер демократично.
Який язик дитині вчить,
Батькам рішати лічно,
Бо вибор в нас слободний
К сєму
Іван Безродний

Сторінка III
Степан Олійник (демонструється портрет)

4-й ведучий. Знайшов своє покликання в гуморі. Він глузував з «Ледаря-брехунця», з неграмотного Панаса, з придуманою Вовою хвороби. Юні слухачі знали, що поет по-дружньому хотів допомогти їхнім ровесникам позбутися поганих звичок. Тому-то й полюбилися його вірші і малим, і їхнім батькам.
Народився Степан Іванович Олійник 3 квітня 1908 року в селі Пасиселах Балтського району на Одещині в бідній селянській сім'ї. Вчився в Одеській трудшколі, потім Одеському кооперативної технікумі, а згодом — на літературному факультеті Одеського педагогічного інституту. Вчителював, працював журналістом у пресі.
У роки війни молодий літератор — у лавах героїчних захисників Сталінграда. На сторінках «Сталінградської правди» друкує свої статті, нариси, поезії про мужність оборонців уславленого міста. Нагороджений орденами і медалями.
Вийшли в світ його гумористичні збірки «Мої земляки», «Наші знайомі», для юних читачів видав 1955 р. збірку «Весела книжка».
Помер С. Олійник 1982 р. в місті Києві. Послухайте його гуморески:

Декламатор.
Ледар-брехунець
Просить матуся Миколу:
— Синку, внеси мені дров!..
— Ледар скрививсь і про школу
Мамі нагадує знов:
— В мене уроків багато,
Сила задач і письма... —
З п 'ятого поверху мати
Йде до сарая сама.
Дров узяла вона в 'язку,
Йде, спочива, що не крок:
Робить синочкові ласку,
Хай тільки вчиться синок:
Вийшла, звалила додолу
В 'язку важкеньку сама.
Зве на хвилинку Миколу —
Дома Миколи... нема!
Раз погукала і вдруге.
Де він? І стала на мить:
Певно, подався до друга,
Вдвох щоб задачі робить.
Зовсім не так! Бо Микола
Вже верховодив у грі:
Бив з хлопчаками футбола
В третім, сусіднім дворі.
А як стемніло — з 'явився:
— Їсти давайте мені і
Сильно я, —каже, — стомився.
Дуже задачі трудні.
...Ранок. Іде він у школу
Й жде випадкових «удач».
Вчитель питає, Миколу:
— Чом не зробив ти задач?
Чим не зробив, я питаю?.. —
Встав брехунець, пробачавсь:
— Я не зробив, бо з сарая
Дрова для мами носив...
Діти, чекає Миколу
Дуже поганий кінець.
Тож не робіть ви ніколи,
Так, як оцей брехунець!

Декламатор.
«Модернізована Фроська»
Сусідка Фрося — важна дама:
Фігуру, моду берегла...
І раптом ось — до неї мама
В четвер приїхала з села.
Були обійми, поцілунки
Та балачки про те і се.
(Покіль дочка звільняла клунки
І в холодильник пхала все).
А потім сумно стало Фросьці,
Терзалась думкою щомить:
«Ось-ось прийдуть поважні гості!
А що ж із мамою робить ?
Не зна ж вона, що, згідно моді,
Старим тепер, як при біді,
Належить бігти з дому — й годі,
Коли гуляють молоді!
Прибудуть Жан, Лариска, Тіна:
Вбрання, манери — шик і цвіт!
А в мами байкова кофтина,
Спідниця майже до чобіт!
Навіщо друзям тут селянка
У синім очіпку-сачку? —
Трясла міщанська лихоманка
Украй знервовану дочку.
«Ну що робить?» — терзалась досі.
І вмить просяяла вона:
В модернізованої Фросі
Блиснула думка рятівна!
— Ходімо, мамо! — погукала, —
У тихе місце одведу,
Щоб ти без нас відпочивала,
А не куняла на виду.
— Стомилась я, сказати чесно,
Мені б оце поспати лиш...
— Там так затишно і чудесно,
Що, як захочеш, то й поспиш!
І догодила мати доньці
В скрутну годину отаку:
На рванім пуфику в кладовці
Сиділа, схована в кутку! .
... Пляшки. Шампанське для окраси
А посередині стола —
Рум’яний півень і ковбаси,
Оті, що мама привезла.
Мускат — вином іскряться склянки
Дочка гостей своїх прийма!
Є все у модної мішанки
І тільки — совісті нема!

Сторінкл IV
Світла поезія Грицька Бойка (демонстрування портрету)
5-й ведучий. У тісному приміському поїзді вертається пізнього вечоое додому 15-річний Григорій Бойко. На колінах у нього лежать перев’язані ремінцем шкільні підручники, в руках олівець і аркуш паперу. Дорогою доводиться робити уроки, а то й враження від побаченого записати в заповітний зошит. Треба добре вчитися, бо ж районна газета вже надрукувала його першого вірша...
Народився Григорій Пилипович Бойко 5 вересня 1923 року в с. Оленівці на Донеччині, в сім'ї службовця.
Закінчивши сільську семирічку, Г.Бойко продовжує навчання в Оленівській рудниковій школі ( тепер м. Докучаєвськ). Для нього хлопцеві доводилось щоденно вставати о 4 годині ранку, йти пішки кілька кілометра до станціїї, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи.
Він належить до того покоління юнаків, які зразу після святкових, сповнених радості й щастя випускних вечорів узяли гвинтівку в руки і стали на захист рідної Вітчизни від навали фашистських військ. З липня 1941 року і до кінця війни поет перебував на фронті — спочатку як рядовий-кулеметник, а згодом як лейтенант зв'язку. Нагороджений медалями.
Після війни — студент українського відділу літературного факультету Донецького педагогічного інституту. 1949 року закінчує інститут з відзнакою. Кілька років працює в обласній газеті «Радянська Донеччина» та літературним консультантом нецької філії Спілки письменників України.
Початком своєї літературної діяльності Г.Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому обласному видавництві вийшла його перша збірка віршів «Моя Донеччина». А потім з'явилося понад 100 книжок для дітей. Це «Вереда», «Хлопчик Ох», «Смішинки», «Билиці дядя Гриця», «Веселинки». «Шпаргалка-виручалка», «Два хлопчики Сміти» та ін.
Дуже любив дітей. Залюбки бавився з малюками, розповідав неймовірні пригоди, грав з ними в різні ігри.
Там, де з'являвся дядько Гриць, дзвеніло й реготало, аж сміх той розбризкувався навкруги золотим зерням.
Він був дуже талановитим письменником і дуже скромною людиною. Вірші вражають світлою поетичністю, досконалістю форми, теплим іскрометним гумором, великою добротою й гуманізмом навіть тоді, коли він дотепно й незлобливо кепкує над невдахою чи таким собі ледачим вашим ровесником.
Помер 1978 р. в м. Києві. Але він завжди з нами, молодий, усміхнений, з буйною чуприною над високим лобом, з добрими й допитливими очима, приємною посмішкою, бо завжди з нами його прекрасні твори, які нам подарував ще за життя.
Пропонуємо вашій увазі деякі з них. Нехай вони знайдуть відгук у ваших серцях, спонукають до роздумів, яким бути, а яким — ні, як слід ставитися до вивчення рідної мови.
Декламатор.
Граматика
На братика Кіндратика
розгнівалась граматика.
Погані в нього справи —
Не зна Кіндратик правил.
Та ще й сказав усім
товаришам своїм:
— Люблю я математику
І не люблю граматику!
І ось Кіндрат ледачий
рішати став задачу.
Він розв 'язати вміє
і першу, й другу дію.
То як же, інтересно,
це написать словесно?..
Не вміє він писати,
ні рішень будувати,
і зовсім невідомо,
куди поставить коми?..
Не знаючи граматики,
не втнеш і математики!

Декламатор.

Як Василько «відпочився»
Писав із табору Василько:
«Нових у мене друзів стільки!
Я, мамо, добре відпочився!
І опилсинів тут наївся!
І накупався, як ніколи.
Пеши...
Вітаєм.
Я й Микола».
А мама так йому писала:
«Без тебе дома скучно стало...
Але тобі на користь море,
і ми зустрінемося скоро...
Ти молодець, що «відпочився»,
— коли б ще й грамоти навчився!»

Декламатор.
«Все робим своїми руками»
Прохає бабусю Ганнуся:
— Погладь мені галстук, бабусю!
— Сама ж ти що маєш робити?
— А я буду вірша учити.
— Ну вчи. Коли вивчеш, як слід,
На столик поставиш обід.
— Хай мама обід приготує:
На збір піонерський спішу я.
— Яка ж у вас буде програма ?
— «Все робим своїми руками!»
— І що ж ти покажеш на зборі?
— Я буду співати у хорі
І вірш прочитаю з програми:
«Все робим своїми руками!»

Сторінка V
Євген Бандуренко (демонстрування портрета)
6-й ведучий. Належав до того молодшого покоління українських письменників, що прийшли в літературу з суворих фронтових доріг Великої Вітчизняної війни, що були і солдатами, і співцями свого народу.
Народився Євген Федорович Бандуренко 23 січня 1919 рокув сім'ї київського чоботаря. Згодом батьки переїхали на постійне мешкання в м. Бориспіль Київської області, де й минули дитячі та юнацькі роки майбутнього поета.
Скінчивши в 1937 р. Бориспільську середню школу, Євген Бандуренко вступив на філологічний факультет Київського університету.
1939 року його було призвано до лав Червоної Армії, а через два роки молодий боєць уже брав участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками.
Солдатом пройшов поет фронтові дороги і після війни, повернувшись до мирної праці, оселився в Одесі. З 1946 р. по 1954 р. очолював Одеську філію Спілки письменників України.
Перша збірка поезій «Мечі і струни» вийшла 1945 року в Одеському обласному видавництві. Потім з'явились інші збірки: «Дружба», «Будемо знайомі», «Веселка», «Усміхнімось, друзі», «Кому на добро, а кому під ребро», «Кому смішно, а кому на горішки», «Сміхом колючим», «Смішні пригоди", «Чесне гумористичне», «Березові припарки", «Струни і стріли» та інші.
Помер 16 березня 1972 р. в м. Одеса.
Герої його творів попадають у смішні ситуації, вони винахідливі й дотепні, гострі на слово, ніколи не сумують. Послухайте й ви їх.

Декламатор..
Дуже хочуть тишини
Прісі, Павлики, Парасі...
Сорок душ сидить у класі,
Сорок душ — і всі вони
Дуже хочуть тишини.
І тому весь час звучить:
«Тихо!», «Тихше!», «Замовчіть!»
— Тихо! Тихше! Ну, тихіш! —
Гриць горлає і Тиміш;
Репетує на весь клас
І Парася, і Панас,
Зоя Олю оклика,
Оля — Прісю і Панька...
Ну й повір, що всі вони
Справді, хочуть тишини!

Декламатор.
Невдалі лови
Всі діти слухають урок,
Понаставляли вуха,
І тільки Петрик при вікні
Учителя не слуха.
Бо поглядає у вікно,
Бо лине він думками
На берег Бугу, де сидять
Рибалки із вудками.
Вже й сам він вудку закида
Із берега крутого,
Та раптом вчитель підійшов
І запитав у нього:
— Ану-бо, мрійнику, скажи,
Про що тут ішла мова ? —
І Петрик — пик, і Петрик — мик,
Не вимовить ні слова.
Збиравсь піймати карася,
А чи бодай плотицю,
А упіймав він замість них
В щоденник одиницю...

Декламатор.
Гнатове виправдання
Завітав якось до Гната Родіон
Та й не вірить: це насправді
А чи сон? Гнат під книжкою схилився,
Як мара,
І підряд усі малюнки
Видира.
Родіон його за руку:
— Друже мій! Що ти робиш?
Схаменися! Пожалій!
Зиркнув Гнат на Родіона
Із-під брів
І, показуючи книжку.
Відповів:
— Ну чого б її жаліти
Мусив я,
Як вона бібліотечна —
Не моя!

Декламатор.
Гнат-котобій
Із рогатки Гнат завзято
Бив на вулиці котів,
Вдаючи, що він з гармати
Б'є в Антарктиді китів.
А коли до дошки в школі
Довелось Йому іти,
Переплутав мимоволі,
Де кити, а де коти.
І під сміх усього класу
Вивів крейдок, що кіт
В морі плаває, а ласий
До мишей і сала — кит.
Може, й стане китобоєм,
Коли вчитиметься Гнат,
Ну, а поки котобоєм
Звуть його серед хлоп’ят.

Художня частина.
(Інсценування жартівливих пісень)
1. «Ой продала дівчина курку».
2. «Ой куди ідеш, Явтуше?»
3. «Гей, там на товчку, на базарі».
4. «Ой під вишнею, під черешнею».
5. «Кинув кужіль на полицю».

1- й ведучий. Сатирики в усі часи впевнено заявляють:
— Ми не ставали навколішки
В часи диктаторські, трагічні, -
В усмішках Вишні і Кокіньки
Народ сміявся саркастично.
Ми не дамо, розгін узявши,
Оновленню загальмуватись,
А з негативного, як завше,
Сміємось й будемо сміятись!
(М.Вовк)

2- й ведучий. Світ сміху — це особливий світ. Ми сміємося, щоб жити, щоб таврувати й викрив неподобства. У народі з цього пргводу кажуть:"Зі сміху люди бувають!» Сьогодні наша усмішішка - це усмішка сили, здоров'я, утвердження правди, моралі.
У болгарському місті Габрово на всесвітньовідомому Будинку сатири і гумору викарбувано девіз: «Світ уцілів, бо сміявся». Так, безперечно, роль сміху дуже важлива, і ви самі в цьому переконалися.

Козачишина Є.І. учитвль-методист
м. Іллінці, Вінницька обл.



***********************

Это не было пустой угрозой. Марку и сам догадывался, что его ждет. «Вот она, забота о чести предприятия, ваша любовь к работе, любуйтесь!» — скажет Вистиря - ну и сунет ему под нос брошюру, а ты по-пробуй оправдаться, если можешь сказать, что был навеселе и пустил машину: пусть сама печатает, как выйдет. И вышло совсем плохо. Напрасно пришел сегодня Марку чуть свет и без дела слоняется по цеху. Машина во власти Маковея. А ему заступать на смену только в семь часов. Мако-вей смеется.
—    Погорел ты, Марку. Съест тебя Вис- тиряну с потрохами. — У Маковея улыбка во весь рот, лицо в мазуте и типографской краске.
—    Не съест. Зубы поломает.
—    Что-о?!
Маковей не расслышал. Машина так гудит, что может заглушить и десятки голо-сов. По металлической лестничке Марку поднимается к товарищу и становится рядом с ним, чувствуя его крепкое плечо.
—    Зубы, говорю, поломает об меня.
—    Лучше б голову себе сломал, — кричит ему Маковей в ухо.
«Нет, не зря я пришел так рано». На этот раз оригиналы были удовлетворительными. Это ясно. Гнев достигает предела, когда глаз обнаруживает грубые корректорские ошибки, порой даже внесенные пером неграмотного корректора. Авторучка с. красными чернилами бегает по текстам, правит, обводит кружочками слова, целые фразы...
Наконец Вистиряну разогнул спину и с горечью швырнул ручку на стол. Поднялся, вытер белоснежным платком лоб и руки, потом зашел в секретариат и велел позвать к нему Зглэвоча: пусть своими глазами взглянет на этот урожай, чтобы не очень удивлялся, когда он прочтет ему акафист на собрании.
Зглэвоч вошел хмурый, с рапортичкой в руках.
—    На этой неделе мы дали - всего восемьдесят пять процентов, Теодор Арсентьевич, — сказал он и еще больше нахмурился, заметив листы, демонстративно разложенные на столе.
—    Прекрасно. От девяноста скатились до восьмидесяти пяти, а потом к пятидесяти, наверное, и так далее. Продвигаетесь вперед, как раки.
Лицо Вистиряну, с чертами, словно нарисованными рукой искусного художника, которому на диво удалось сочетать мягкость и жесткость линий, теперь выражало откровенную иронию. «Он, кажется, злее, чем я думал, и все же я должен открыть ему глаза, достучаться, наконец, до его сердца», — подумал Зглэвоч и, подавив обиду, вызванную словами инженера, произнес, словно оправдываясь:
—    Да всё научные работы на этой неделе. Формулы за формулами, вариации шрифтов...

Загрузка...
Категория: Украинские | Добавил: Наталья
Просмотров: 9134 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Сочинение-миниатюра про лето
Сценарий детской сказки на Новый год
Сценарий выпускного бала 2014
Смешные мужские конкурсы.
60 лет (мужской юбилей) сценарий праздника
Православная пасха сценарии
Детские конкурсы для любого праздника.


Прикольные, веселые и смешные Сценарии для вас. Сайт посвящен различным видам игровых мероприятий, которые люди с удовольствием устраивают на праздники. Сценарии, в том числе Украинские, обязательно пригодятся вам на празднике, вечеринке, сборе друзей и коллег. Сценарии для взрослых и детей, прикольные и смешные Сценарии для мальчиков и девочек, мужчин и женщин помогут вам сделать ваш праздник просто незабываемым. Также этот сайт станет настоящей находкой для школьников, учителей и воспитателей в детском саду, потому-что вы здесь подберете для себя и детишек оригинальные и интересные Сценарии.