Дуже важливо школярам прививати любов до Батьківщини. Почати можна з мови рідного народу.

Звучить українська мелодія, пісня А. Попернацького на сл. В. Герасимова «Україно-світ». Виходять ведучі в українських костюмах.
1- й ведучий. Україно! Мій коханий краю,
Мати наша рідна і свята! Небо чисте над тобою має, Медом диха нива золота.
2- й ведучий. Ми з тобою завжди, Україно!
Ми з тобою разом повсякчас, Поки б’ється в грудях серце вірне І допоки в душах жар не згас.
1- й ведучий. Україно, ти для мене диво.
І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо, горда і щаслива, З тебе чудуватися повік.
2- й ведучий. Вже кілька закривавлених століть
Тебе, Вкраїно, імені лишали…
Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить
Внесіте прапор вільної держави.
Звучить гімн України, вноситься прапор.
1-й ведучий. Шановна громадо! Сьогодні ми поговоримо про один із найбільших скарбів, які успадковує кожний народ від своїх предків. Це є, незаперечно його рідна мова. «Мова ця – то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв’язана не тільки минувшість, але і бу- дучність народу і його повага в світі» (Мих. Подолинсь- кий).
1-й читець виконує вірш Миколи Луківа «Мова».
Мова – це звуки,
Смисл,
Душа народу.
Мова – це розум і руки,
Сутність народу.
Забути мову -
Душу зрадити
Найнижче рабство
Бо мова -це звуки,
Смисл,
Душа народу.
Мова – це розум і руки,
Сутність народу.
Без мови
Нема
народу.
2-й читець виконує вірш Іларіона .Грабовича «Рідна мова».
О, рідна мово ти моя,
Як любо ти звучиш!
Аж серце б’єсь, аж кров гуля, -
Надії додаєш!..
Твій гарний чародійний звук
І думні чола гне,
Мов сила теплих неньки рук,
І так, мов жар пливе…
Я так пишаюся тобою,
Мов пан усіх світів, -
Ти і життя моє, й любов,
І спомин ранніх снів!..
Ні звук струни, ні солов’я
Так любо не пливуть:
Як рідне слово вчую я,
З очей аж сльози йдуть…
І думкою літаю там,
Де ще малим гуляв,
Де гнавсь до щастя райських брам,
В рожевім сні витав…
І так здаєсь мені, немов
Знов ненечка пестить,
А батько гладить мя руков
І чесно жити вчить.
1- й ведучий. Рідна мова… вона неповторна, співуча і мелодійна, бо увібрала в себе шум вічнозелених смерек, гомін полів і морів, запах лук і трав.
2- й ведучий. Сила слова безмежна. Хоч воно вмирало з голоду і бідувало, переслідувалось і заборонялось, «воно знову оживає і сміється знову», хвилює най- тонші струни людського серця.
1-й читець виконує вірш Олени Пчілки «Рідне слово».
Так довго сподівана, ждана година Настала для рідного слова мого: Не так, як приборкана, смутна пташина, Озветься воно із затишку свого; Не так, – весняним жайворонком у полі Вкраїнська мова тепер залуна І гомоном вільним по всьому роздоллі, По всій Україні озветься вона. Дарма, що по небу весняному тучі Громадою темною швидко летять, Не страшно пташині ні грому, ні бучі – Крізь хмари бо промені сонця мигтять! Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця, Зів’ється, де сяє йому любий рай, То пісню співа й до людського віконця… – Лети ж, рідне слово, лети в рідний край.
1-й ведучий. Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова, Чарує, тішить і п’янить.
Звучить пісня «Рідна мова», муз. П. Дворського, сл. Г. Вієру.
2-й читець виконує вірш Івана Багряного «Рідна мова».
Мово рідна!
Колискова,
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, -
Гей, яка ж прекрасна ти!
Перше слово – крик любові,
Сміх і радість немовляти – Неповторне слово «Мати» – Про життя найперше слово… Друге слово -гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлий, – Звук «Вітчизни» неповторний І простий і предковічний… Ну, а третє слово – «Мила» – Буря крови, пісня рвійна. І така, як пах любистку, І така, як мрійка мрійна. Перейшов усі світи я – Є прекрасних мов багато, Але першою, як Мати, Серед мов одна лиш ти є. Ти велична і проста. с
Ти стара і вічно нова. Ти могутня, рідна мово! Мова – пісня колискова. Мова – матері уста. 2-й ведучий. Вічний наш паспорт – пісня, Це пропуску білий СВІТ… Ми не ховали обличчя, Гордо ішли сотні літ. 1-й ведучий. Райдуга в небі висне, Граючи в плесках во’д. Доки жива наша пісня, Доти живий народ.
Виконується українська народна пісня «Ти до мене не ходи».
1- й ведучий. «У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявлявся в піснях так живо, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні. Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти». (Фрідріх Боденштедт, німецький поет).
Виконується пісня «Виростеш ти, сину» (сл. В. Симоненка, муз. П. Майбороди).
2- й ведучий. Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю.
1-й ведучий. Слова, слова… Вони в собі всі різні: Тривожні й тихі, радісні й сумні; Є терпеливі, є жорстокі й грізні, Лукаві й чесні, мудрі і смішні…
Діти розповідають гуморески, анекдоти.
Вибігають двоє хлопчиків.
1- й хлопець. Чому це ти подряпаний?
2- й хлопець. Та я ж купав кота.
1- й хлопец ь. А я от не подряпаний, хоч теж купав свого.
2- й х л о п е ц ь. Еге, ти не викручував і не сушив його!
1-й читець виконує гумореску В. Іващенка «Медаліст».
Розглядали учениці Влітку в кінозалі На сорочці у Олекси Золоті медалі.
Реготались, питаючи: – Що це за ознака – На медалях написано: «Відмінний собака»?
Дівчинка читає вірш Михайла Білецького «Коли краще».
Коли, спитали, краще рвати З баштана дині й кавуни, – Як в них хвости зеленуваті Чи як засохли вже вони? В розмову встряв малий Кузьма:
- Тоді, як сторожа нема!
2-й читець виконує вірш С. Воскрекасенка «Проговорився».
Ванько робив у класі «рибку», Стрибнув невдало й вибив шибку.
Довгенько винного шукали. (Дружки Ванька не видавали).
. Директор довго не гадав, На збори тих дружків зібрав.
- Чи всі, -питає він, -прийшли?
- Усі-і-і! – вони відповіли.
- І той прийшов, що вікна б’є? – Ванько гукнув:
- І я тут є!
1-й читець виконує гумореску «Відзначив».
День зарплати відзначав Молодик «на рівні» – До квартири причвалав, Як співали півні. Встав уранці: в чому суть,
Що воно за лихо – В голові джмелі гудуть, А в кишені тихо?!
2-й читець виконує гумореску «Втішив батька».
- Іде за роком рік невпинно, Вже двадцять сім тобі, дитино, А ти не став на власні ноги, Не вибрав ще в житті дороги! Невже висітимеш, Семене, Усе життя на шиї в мене?!
- Ой, тату! – скрикнуло «дитя», – Ну скільки там твого життя?
Дівчинка читає гумореску Миколи Ярового «Лисиця».
Лисиця в школу вчитися прийшла А як вона ледачою була, То щоб уроки не робити – Надумала учительку дурити! Напише нишком на хвості Таблицю множення чи приклади прості І вгору лапу піднімає!
- Я знаю!
Я піду до дошки! – Озветься так, помнеться трошки, Хвоста до носа піднесе І прочита, як з книги, все… Отак знання у неї ті Не в голові були, а на хвості! Учителька помітила це діло – На хвіст ногою наступила:
- Тепер відповідай! -
Лисиця – так і сяк – не зна нічого – й край. Шановні друзі, учні й учениці, А поміж вас нема подібної лисиці?
1-й читець виконує вірш Едуарда Драча «Новітній яничарський марш, або Політична заява в райвно Грицька Івановича Придур- ченка, хохла за національністю.»

Здрастуй, дорогоє наше районо! Я пишу заяву і смотрю в окно: Це ж моєй дитинє скоро сьомий год, Ето ж в школу нинє вже оно пайдьот.

Но вмешалась сила сатанинськая, Бо ближайша школа —українськая! Що ето такоє — спрашиваю вас, Нікуди дитину вести в первий клас!

Пнулись я і жінка з яслєй-садіков, Щоб була дитина, як в начапьніков. Бо какой начальнік, рило свинськоє, Скажеть вам хоть слово українськоє.

В українську школу я б дітей не вів, їхучебнік школьний весь би посадив. Там хотя б Шевченка прочитайте зміст — Ето же отпєтий націоналіст!)!

Хто там ще за мову, що за голоса? А по мне била би в доме ковбаса. І щоб хата скраю, і щоб самогон — Ой лунала б пєсня — ото всех сторон!

Ми пойдьом все хором в саму свєтлу жизнь! А заклеймим позором націоналізм. І спойом, как Сталін научил нас петь: Гаркнем — «Україну з України геть!»

2-й читець виконує вірш Микола Братана «Батьковідступникові».

О мудрагелю безголовий, Ще й безсердечний, додамо, Не хорони завчасно мови Народу славного мого.

Народ мій є, народ мій буде, І мові прадідній звучать.

Тобі ж, чи свято, а чи будень, Безликі лозунги чіплять.
Ну, що ж…
Дзвени, шуми, глагольствуй, – Не приховаєш, де фальша… Хай знає всяк: мов бубон гола Твоя чиновницька душа.
1-й в е д у ч и й. На жаль, таких «батьковідступників», «непам’ятущих» Іванів безродних є досить і в наш час, були вони і за часів Шевченка, Миколи Куліша.
На сцені розігрується уривок із п’єси М. Куліша «Мина Мазайло».
Уривок 1-й Перша дія
Нарешті У л я прийшла. Ринг до неї, од люстра:
- Ой, Улю, ой, тільки Улю, і-тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з’явить собі, що в нас у кватирі робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки?.. Що тільки, Улю, робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмо- ви, ти розумієш?
Уля тільки на двері – і собі до люстра. Виглянулась.
Примружила очі:
- За три сорок!
Рима до люстра. Зробила трагічні очі:
- І, мабуть, уб’є папу. За три сорок? Дешево… Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла -так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише!

. У л я повернулася од люстра:
- Що ти кажеш?
Р и н а до люстра, перехрестилась:
- От на! А папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки,- наше малоросійське прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не «са- поги», а»спаґі»…
У л я навіть од люстра відійшла:
- Так?
Р и н а. А Мокій не тільки не зна про це, а навпаки – мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.
У л я аж сіла:
- Та що ти кажеш?
-і- А папа ще зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право заставити Мокія, ти розумієш? Мокій про це нічого не зна, розумієш? Мама пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб тьотя Мотя негайно (гухнула в двері: «Мамо, на хвилинку!..» До Улі) якнайскоріше приїхала, ти розумієш? Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!
Уривок 2-й Мазайлиха та дочка й собі за серце:
- Поміняли?
- Не міняють?
Мазайло
Ще як я підходив до загсу – думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське – і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що йому до твого прізвища -до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і

себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з діда- прадіда? А що, як не той, і не другий, і не третій?.. А що, як і той, і другий, і третій?.. І серце, серце вже тоді передчуло. Там сидів… (Випив води). Од усіх вищезгаданих середній.
Мазайлиха
- Которий же?
- Середній од усіх, кажу! Арихметично середній, по- моєму. Увійшов…
Р и н а
-Хто?
М а з а й л о
- Я! Він сидів. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: «Вам чого?»^Я до нього – і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, бев-бев-бев… і десь, немов як справді пожар, зайнялося. Палахкотить… Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: «Вам чого?» – арихметичним голосом. – Як чого? Як чого? – заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло! А він знову: «Вам чого? – питаю».
Мазайлиха
- Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Р и н а
- І тепер сміються, регочуть – Мокрина Мазайло, не сказав?
Мазайло
- Я нічого не сказав. То мені лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав. Мені заціпило…
Мазайлиха
- Було б голкою вколотися.
Мазайло
– Хтось одвів мене до дверей. Все – як у тумані. Не
знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом воно тьох! – перед очима якесь писане оповіщення… Немов не я, немов хтось інший за мене чита – (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище. Минько Панас на Мінер- вина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Кал- ман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича -читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю. їсидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю і чую свій голос: скажіть, чи можна змінити своє прізвище і як? І чую арихметичний, щодалі симпатичніший: «Можна!» Отак і отак… Ура! – крикнуло серце.
Рин а радісно і разом погрозливо:
- Цс-с-с. (Показала на двері, де Мокій).
Мазайло (натхненно, але тихіш):
- Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень… (Поцілував жінку). Отак! (Дочку). Отак (знов жінку) і отак!
Мазайлиха, мало не плачучи з радості:
- Яке ж тобі прізвище дадуть, Минасю?.. Яке?
Рина
Було б попросити і нам Алмазова…
Мазайло, немов диригуючи над якимсь невидимим ж>ром:
- Отак і отак! Виберіть прізвище, яке до вподоби.
Жінка і дочка руками, мов крилами птиці, наввипередки:
- Сіренєв! Сіренський!
- Розов! Де Розе!
-Тюльпанові
- Фон Лілієн!
Мазайло, диригуючи:
- Подайте заяву. На два рублі марок. На публікацію
тиждень чи два. Все! (По паузі, погладивши серце). Думав,
не переживе.
Мазайлиха
- З Мокієм що робити, Минасю? Він же і слухати не
захоче…
Мазайло раптом перестав диригувати. Потемнів:
- Він ще не знає?
Мазайлиха
- Ні!
Мазайло з радісним гнівом:
- Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю. Через труп!.. До речі, де він? Покличте його! Покличте негайно! (Гукнув). Мокію! Чуєш? Гей, ти!
Дочка спинила:
- Папо, поки що йому про це ні слова! До публікації, розумієш?
Мазайло
- Тепер не боюсь! Не боюсь! Бо тричі звертавсь я до загсу, тричі, тричі допитував… Аж нічого він не може вдіяти. Маю повне, необмежене право змінити не то що своє прізвище – по батькові й дідове ім’я й прізвище. Чула?.. Та після цього… Мокію!
Дочка
Ти, здається, маєш знайти собі вчительку?
Мазайло
- Правильних проізношеній?.. Вже знайшов! Найняв! В понеділок прийде на лекцію… Прекрасна вчителька. Рафінадна руська вимова… Прізвище Баронова-Козино.
Мазайлиха
- Яка краса!
Дочка (до батька):
- І ти думаєш, що Мока, знаючи про зміну прізвища, не вчинить під час лекції демонстрації, скандалу?
Мазайло
-Уб’ю!
Мазайлиха
- Минасю, яка грубість!
Мазайло
- Ну, вигоню з дому!
Дочка
- Ой, папо, ой, тільки, папо! Який ти… Та краще до публікації помовчати. З’яви собі: ти вибираєш прізвище -
Мокій нічого про це не зна, розумієш? Ти береш лекції «правильних проізношеній» – Мокій не зна, розумієш? Тим часом я і мама скликаємо родичів на сімейну раду – Мокій не зна…
Мазайлиха
- Сестру мою Мотю з Курська.
Дочка
- Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Мазайлиха (жахнулася)
- Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався?! Там такий, що в нього кури по- українському говорять.
Дочка
- Без дядька Тараса! Тьотя і ми натиснемо на Мокія, розумієш, папо?
Мати
- Та Мотя одна на нього подіє!.. Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі?
Дочка
- Крім того, ще один план є на Мокія вплинути… Не віриш? А хочеш, папо, і він за тиждень-два кине свої українські мрії? От давай! Тільки ти мовчок. Розумієш?
Жінка (нервово)
- Мино!
Дочка
- Абсолютний мовчок на два тижні. Не віриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жінка (погрозливо)
- Мин-но!
Дочка (поцілувавши батька)
- Пане Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанові Ну?
Мазайло
- Ну, гаразд. На тиждень… (В люстро). Все одно я скоро скажу… Прощай, Мазайло! Здрастуй…
8
В цей момент підвищений, радісний голос МоюТв: .Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей, Мокій вийшов з Улею.
Не помітивши навіть батька, переконував далі, агітував Улю:
- Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Ми- лославський… Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні… Рубенсівські -от! Убийвовк, наприклад Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога.! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленсь- кий, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман – вода-чоловік, Вольф – вовк. А французькі: Лекок – півень.
У л я обернулася до Рипи:
- Ми йдемо в кіно!
15
Широко, навстіж розчинилися двері – од старих Мазайлів і од
Мокія. Разом увійшли: Мазайлов чорному сюртуці, тьотя М о т я з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, М а з а й- лиха, Риназ букетом з одного, самотній М о к і й – з другого боку. Заграла музика, і почався балет. Баронов а- Козино поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:
- А не забули ще… Пахнєт сеном над…
Мазайло
- Пахнєт сеном над лу-ка-мі…
Баронова-Козино
- Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
Мазайло
- Гех! Пєсньой душу вєсєля…
Ба ронова-Козин о, Мазайло, тьотя, Рина, Мазайлиха разом:
- Баби с к-рап-лямі рядамі
Ходят, сєно шевєля.
Дядько Тарас демонстративно:
- Вийшли в поле косарі Косить ранком на зорі, Гей нуте, косарі,
Бо не рано почали.
Мокій самітно:
- Під горою над криницею
Горювали брат з сестрицею…
Тьотя Мотя прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:
- Хай живе Мина Маркович Мазєнін! Ура-а! ДядькоТарас
- Хай живе Мазайловський/ (Нишком). Гетьман Ви- говський!
Мокій
- Мазайло-Квач!
Тьотя, Мазайло, Мазайлиха, Баронова-Козин о,
Рина оточили Мокія:
- Мазєнін! Мазєнін! Мокій Мазайло-Квач! Тьотя та інші:
- Мазєнін! Мокій
- Мазайло-КвачІ
Тьотя, за нею інші закрутилися метелицею, приспівуючи:
- Там сухоє убірають і т. д.
- Хоч не рано почали, Так багато утяли і т. д. ТьотяМотя
- Хай живе Мазєнін! Мазєнін! ДядькоТарас
- Хай живе Мазайлович! (Нишком). «Гетьман Самой- лович!»
Мокій
- Мазайло-Квач!
Тьотя Мотя та інші трохи не збили з ніг Мокія:
- В ажіданьї конь убогій і т. д.
- Хай живе Мазєнін!
- Мазєнін! Ха-ха-ха! Мазєнін! Дядько Тарас
- Мазайленко. (Нишком). «Гетьман Дорошенко!»

Мокій у колі, заткнувши вуха. Знесилено:
- Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!
Тьотя Мотя та інші заскакали:
- Только Жучка удалая
В рихлом сене, как в волнах, То взлєтая,то ниряя, Скачет, лая, впопихах, (У Мазайла: упопихах).
Закрутились кругом Мокія, переможно вигукуючи:
- Хай живе Мазєнін!
- Мазєнін!
16
Раптом увійшли; Тертика з м’ячем і з газетою «Комсомолець України», Губа і в перспективі за ними У л я. М о к і й до них:
- Поможіть хоч ви! Сам уже не можу, хіба ж не бачите…
Т е р т и к а м’ячем бац у підлогу:
-А скажіть, що за шум сочинився? Губа
- З якого приводу? Чого?
Тьотя Мотя показала на газету в рямцях:
- Будь ласка, будь ласка, молодії мої люди, прочитайте!
Губа підійшов до газети:
- А що тут таке? Мазайло
- Серце ще зранку… Та краще прочитайте самі! Голосно прочитайте!.. Будь ласка, одчиніть там вікна, двері, Щоб усім було чути! Всім, всім, всім, всім!
Губа, придивляючись, почав читати:
-Українізація. Тьотя Мотя
- Не те читаєте, мій милий, і не там!.. Мазайло
- Не те і не там!.. Дивіться знизу.

Тертика з м’ячем:
- Читай, Ваню, згори, коли на те пішло!
Губа швидко: _
- »Адміністрація маріупольського заводу не пустила на завод комісії в справі українізації…»
Тьотя й Мазайло
- Та не про те, милий ви хлопче! Не там! Дивіться в об’явах!
Губа
- »За останній час набагато збільшився попит на українську книжку поміж робітництвом на харківських заводах… За систематичний зловмисний опір українізації…»
Тьотя
- Ах, боже мій! Та що ви там вичитуєте про якусь там українізацію… Ви знизу прочитайте! Оповістки!
Мазайло
- Он там читайте! Бачите? Я навіть звідси бачу: Харківський окрзагс на підставі арт. 142-144 Кодексу…
Губа
- Стривайте! Стривайте! Та невже?.. (Перечитавякісь рядки в газеті).
Мазайло
-А ви думали! Серце ж, кажу…
Губа
- »За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…»
Ойкнули. Тьотя Мотя розгубилася. До Мазайла:
.- Що ж це таке?.. Як це?..
Р и н а до батька:
- Невже цьому правда, папо?.. Та чого ти мовчиш?
Тьотя і Рина з одного і другого боку:
- Мино Марковичу!
- Папо!
Дядько Тарас, підійшовши, вдивився в Мазайла:
- Він уже ні гу, ні му!.. Ні ге, ні ме – занімів! Мазайлиха
- Голкою, Мино! Язика поколи голкою!..
Тертика до Мокія:
- А ми прийшли врятувати тебе од міщанської стихії… Ближче до комсомолу! Держися комсомолу! Верни руля на комсомол! Ну?
Ул я
- Це я… Побачила – наші комсомольці йдуть… Так я покликала на поміч… Я вже до тітки ніколи не поїду.
Тертика -Ну!
Мокій до Улі:
- Ну, Улю!.. (До комсомольців). Присяги не кажемо тепер…
Губа
?Ф – Знаю. Це з вірша Яновського: Десять літ будуєм владу Рад. Маяком стоїть УРСР. Нація не піде вже назад! Тертика
- Навпаки, скоро скажемо всім Мазєніним: гол! Ударив м’яча. Губа підбив. Мокій і собі. У л я собі.
Завіса.
2-й ведучий. Бережімо і плекаймо мову Так, як мати береже дитя. Не цураймось батьківського слова, Відречемось – втратимо життя. 1-й ведучий. Мово рідна, світи в ріднім домі. Крізь зболений час і духовні руїни Вертайсь, рідна мово, У серце народу, У душу Вкраїни.

2-й ведучий. Рідна мово материнська, Ти -душа мого народу, Будь від роду і до роду! Рідна мово материнська! 1-й ведучий. Передам у спадок дітям – І дочці своїй, і сину, – Ніжну мову солов’їну Передам у спадок дітям.
Звучить музичний твір Т. Петриненка «Україна».
/ ДОДАТОК
Подані нижче тексти популярних українських пісень можна також використати при проведенні свята рідної мови.
ДУШІ КРИНИЦЯ
Висиха душі криниця
І життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць ДВІЧІ
Не поїду у село.
Приспів: Як побачу рідну хату – Завеснію, наче цвіт: – Здрастуй, мамо! Здрастуй, татуі І мого дитинства світ.
Сяду з вами на порозі, Поклонюся я землі. Стану справжнім, як природа, Як вечеря на столі.
Приспів.

І хоч так мені привітно, Та щемить душа сама: Я ще літо, я ще літо, А батьки уже – зима …
Приспів.
В е д у ч и й. Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом ДЗВІНКИМ, Упасти на хвилі просторі, Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мрії І. щастя моє таємне Ясніше, ніж зорі яснії, Гучніше, ніж море гучне.
УКРАЇНОЧКА
Не одні хани у полон мене брали, Били-вбивали, »..
,. ДВІЧІ
На чужину гнали А я не скорилася, Із сльози відродилася, Українкою я народилася! Кажуть хлопці: Я сама, наче квіточка, Що пливуть мої Слова, як та річечка, Що душа моя співає, Мов сопілочка,
А я просто українка, 1 ддічі
Україночка.
ВИРОСТЕШ ТИ, СИНУ
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги, У хмільнім серпанку мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорнобрових диво-наречені. Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.
РІДНА МОВА
Одною мовою одвік Всі люди плачуть. Одною мовою сміється Всенький світ.
Та як любов і гнів ,
Улити в спів гарячий? Лиш рідна мова дасть тобі Йа те одвіт.
Приспів: Коли ж уже не плачеш ти і не смієшся, Оглухнув серцем, Не радієш, не болиш,
Тоді з землею наодинці зостанешся, 1 . Знов мов Одною мовою смієшся І плачеш мовою одною, Коли дитя вві сні Ім’я твоє назве. Та сум чи радість Згасиш за наказом Лиш мови рідної, Що у душі живе.
Приспів.
УКРАЇНІ
Горнусь до тебе, Україно, Як син до матері горнусь. За тебе, рідна і єдина, Щодня я Богові молюсь.
Щоби послав щасливу долю Тобі – народу моєму, Щоб освятив жадану волю, Що дарував тепер йому.
Горнусь до тебе, Україно, Щоб нас ніхто не роз’єднав, Підставлю плечі, щоб калину У лузі вітер не зламав.
У нас є лицарі й гетьмани, Що за собою поведуть, І вікові глибокі рани На нашім тілі заживуть.
Молюсь за тебе, Україно, І свої сили віддаю, Щоб відродити із руїни Наш дух і славу бойову.
Очистимо усі джерела, Дніпро-Славутич оживе, І заспіваєм: «Ще не вмерла Вкраїна наша і не вмре!»

ял лс гіміуі жи і и ПА рідній ЗЬМЛІ
Як же нам жити на рідній землі, Щоб зникли навіки невігласи злі, Щоб наша квітуча і щедра земля Справді для людства раєм була.
Приспів. За синє небо,
За жовте колосся Боротися треба, Щоб краще жилося. За синє небо, За жовте колосся Боротися треба, Щоб щастя було.
Та як же нам жити на рідній землі,
Щоб люди довіку щасливі були,
Щоб мова народу в повазі була, -
Від роду до роду між нами жила. . І
Приспів.
і
СВІТ НЕ БЕЗ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ (
Ти скажи: «Світ не без добрих людей». І серце моє оживає, Тому що я згадую тих лиш людей, Що пісня про них не вмирає. У пам’яті образи чесних людей, Прекрасних, ласкавих, привітних- Стараюсь забути багато людей, Людського звання негідних.
Приспів. Старайтеся завжди прожити лиш так, Щоб потім про вас пам’ятали, Про ваше прекрасне і чесне життя Народні пісні розказали.

Для всіх людей чесних, привітних і добрих

Співаю пісень я і граю,

Щоб більше людей цих було на землі,

Боротись усіх закликаю!

Будемо боротись за світлий той час,

Коли будуть чесні лиш люди,

А тих, що щасливо нам жить заважають,

Повік на землі вже не буде.

Приспів.
Джерело: http://1uholiday.biz/?p=47

Україна – єдина країна,
а ми - єдиний класний колектив.
Мета:
• розширювати і поглиблювати у п’ятикласників поняття громадянськості;
• познайомити учнів із новоприбулими школярами, створити ситуацію успіху та єдності колективу;
• розширити поняття єдність, патріотизм, громадянство.
• розвивати у дітей прагнення бути свідомим громадянином України, її патріотом, виховувати любов до рідного краю, прагнення своєю працею примножувати здобутки українського народу.
• Виховувати риси патріота, громадянина, культурної , толерантної особистості.
Обладнання: карта, ватмани, дерево життя 5 класу, листочки,маркери, малюнки.

Хід уроку
Вчитель: 1. Привітання
Вже дзвінок нам дав сигнал:
Працювати час настав,
Після літа відпочили,
Кожен сил набравсь сповна,
Тож тепер часу не гайте,
Працювати починайте…
Я рада всіх вас бачити і вітати! Щоб наше спілкування вдалось – приготуйте хороший настрій, бажання висловлюватись, позитивне та добре відношення один до одного, а також багато щирих посмішок, якими ви поділитесь з оточуючими.
Вправа: «Вітання ».
Так як ми з вами сьогодні зустрічаємось вперше разом, у нас новий колектив,нові учні, нова класна кімната і для того щоб ми з вами стали ще й однією сім’ю, нам потрібно познайомитися.

Пропоную таку вправу – гру «Дерево 5 класу », кожен по черзі називає своє ім’я, та рису характеру або особливість свою, яка допоможе і принесе користь нашому класу у створені єдиного колективу. Тому кріпимо наші листочки на ось таке велике дерево життя 5 класу. Розпочинаємо фразою (на дошці надруковані….) Мене звати ……… Моя краща подруга (друг) про мене сказала б…… Почну я першою . Мене звати Алла Василівна. Моя б краща подруга про мене б сказала, що я активна, творча, терпляча, добра. (Вчитель кріпить листочки до дерева. Діти по черзі називають та кріплять до стовбура.) Отже ми з вами такі неповторні,особливі, всі маємо гарні здібності, та вдало можемо об’єднатися і принести користь нашому класу у досягненні мети. Отож у нашій школі народилася нова сім’я,яка стане найкращим колективом і я в цьому впевнена.

Вчитель. - Клас - це маленька родина. І хотілося б, щоб у нашій сім'ї панував спокій, мир , повага і взаєморозуміння. Що ж для цього потрібно. Прослухайте притчу , і ви все зрозумієте, та дасте відповідь що ж потрібно для створення єдиного колективу, тобто для єдності?

Мотивація Притча « Гарна сім’я»
«Жила − була на світі сім’я. Вона була не проста. Більше 100 чоловік налічувалося в цій родині. І займала вона ціле село. Так і жили всією сім'єю і всім селом. Ви скажіть : ну і що, хіба мало великих сімей на світі. Але справа в тому , що була ця сім'я особлива - мир і лад панували в цій родині. Ні сварок, ні лайки, ні, Боже збав, бійок і чвар . Дійшов слух про цю сім'ю до самого владики держави. І він вирішив перевірити , чи правду говорять люди. Прибув він в село, і душа його зраділа : кругом чистота , краса , достаток і мир. Добре дітям, спокійно старим. Здивувався владика. Вирішив дізнатися, як жителі села домоглися такого ладу, прийшов до глави сімейства : розкажи, мовляв, як ти досягаєш такої згоди і миру в своїй родині. Той взяв аркуш паперу і почав щось писати. Писав довго, видно, не дуже сильний був у грамоті. Потім передав лист владики. Той узяв папір і почав розбирати каракулі старого. Розібрав з великими зусиллями і здивувався. Три слова були написані на папері:
Питання дітям: Як ви гадаєте які саме слова? (декілька учнів називають варіанти, а потім вчитель кріпить ці слова на корінні дерева.)
Любов
Прощення
Терпіння
І в кінці листа: 100 раз любов, 100 раз прощення, 100 раз терпіння . Почесав владика, за вухом і запитав: «І все?». «Так, - відповів старий , - це і є основа життя всякої хорошої сім'ї . І світу теж » Зверніть увагу що я прикріпила ці три магічні слова на корінні,бо саме від них залежить які ми з вами матимемо листочки, чи це будуть зелені чи жовті чи сухі листки. Якщо і ви будите використовувати у своєму житі ці слова то ми станемо єдиним колективом.

Вчитель: То ж ми з вами познайомилися, а тепер давайте звернемося до нашої теми
Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні! Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь давнього роду українського, що сягає сивої давнини.
Зверніть увагу на ось цей акровірш. Про що йде мова?

У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай.
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
(Діти відповідають що це про Україну.)
Вчитель Так, дійсно - це все про нашу рідну Україну . А акровірш – це вірш який по першим буквам кожної сторчки може скласти слово і у нас це - Україна.
- 24 серпня 1991 року назавжди залишиться пам’ятним днем. У цей день проголошено Акт про незалежність України. Акт проголошення незалежності завершив тисячолітні прагнення українського народу до волі, до створення своєї суверенної держави.
Перед усім світом стала держава з давньою славною історією, духовною культурою, зі своїми символами, мовою, чесними працьовитими людьми - українським народом. Ось уже 23 рік поспіль ми з вами маємо самостійну державу. Для нас тепер настали дещо складні часи, та я впевнена ми з вами все зможемо переборемо і станемо впевнено на правильний шлях демократичної держави. То ж подивіться на тему: « Україна - єдина держава».
Якою людиною має бути наділений кожен українець щоб створити єдину державу? Я вам допоможу, і знову вправа склади слово.
Вправа склади слово за буквами. Учитель. А тепер відгадайте ключове слово. Воно є основою для єдності нашої держави. (Діти складають слово та піднімаючи руку відповідають. )
Т А П Р І О Т (Патріот)


Вчитель Так , дійсно, якби всі люди були патріотами своєї держави то неодмінно б ми б завжди були єдині.
Вчитель: Діти, а хто ж такий патріот? (Діти відповідають)
Ось тлумачення слова «патріотизм» (Патріотизм – любов до батьківщини, до свого народу, відповідальність за долю народу, готовність служити її інтересам) (Вчитель кріпить до дошки визначення та підводе підсумок значення слова.)
Вчитель: Підніміть руки хто себе вважає патріотом? (Діти піднімають). А чому ? Прокоментуйте ? (Діти відповідають чому вони патріоти.) Молодці.
Учитель. Усі ми любимо свою вітчизну. І патріот – людина, що любить і поважає рідну землю, шанує її традиції. А тепер назвіть людські цінності, які має обов’язково патріот. Давайте до перших літер слова патріот напишемо ці якості. (Діти пишуть на дошці)
П – привітність
А – активність
Т – терплячість
Р – радісність
І – ініціативність
О – обов’язковість, організованість
Т – творчість, толерантність, товаристськість.
Вчитель: Я впевнена що ви всі наділені такими рисами тому всі патріоти нашої України. Давайте ми з вами складемо правила життя патріота і створимо пам’ятку.
(Робота в парах на листках діти пишуть правила життя українця. )
Правила життя українця

1. Любов до України, Тільки це може об'єднати всіх нас із найрізноманітнішими інтересами,
2. Працелюбність. Самовіддана праця покращує матеріальне становище держави і громадянина.
3. Честь і гідність. Тільки людина, якій притаманні ці риси, зможе гідно відстоювати свої інтереси, не порушуючи інтересів інших.
4. Мужність. Кожен із нас повинен пережити невдачі, які бувають у нашому житті, й рухатись далі до поставлених цілей.
5. Кваліфікованість. Який би статус ми не мали у суспільстві, виконувати завдання, що стоять перед нами, ми повинні на найвищому рівні.
6. Не зупинятись на досягнутому. Утішним стає той, що ставить перед собою все нові й нові завдання.
7. Доброзичливість. Тільки щира людина може надіятись на взаємини від інших.
8. Освіченість. Будівник майбутнього повинен мати високій інтелект і т. д.

Закріплення: А тепер давайте ми з вами дамо відповідь на питання від патріота нашої держави (Кріплю на дошку образ патріота.)

1. Що я знаю про свою Батьківщину.
1) Основний закон України. (Конституція).
2) Як співають і слухають Гімн? (Стоячи).
3) Синій колір українського прапора символізує...(небо)
4) Скільки кольорів має український прапор? (Два).
5) Державний герб України. (Тризуб).
6) Столиця України. (Київ).
7) Найголовніша пісня України. (Гімн).
8) Найрідніше, найдорожче, найкраще місце на землі. (Батьківщина).
9) Українці здавна мали свій одяг. (Національний)
10) Жовтий колір прапора - це колір.. .(зерна)
11) Державною мовою України є мова ...(українська)
12) Хто був, є і залишається в серцях українців Кобзарем? (Шевченко).
Ото ж ви молодці . Добре справилися із завданням.
Практичне завдання «Голуб миру».
Вчитель Зараз кожен учень отримав гарного голуба, який символізує мир на нашій планеті, в центрі якого ви напишете побажання, якою повинна бути наша країна, все це ми розмістимо навколо карти України, щоб наша Батьківщина була завжди захищена миром і злагодою, радісним і щасливим життям А голуб миру буде її охороняти .
Цю карту ми повісимо у класі й будемо завжди пам’ятати, що ми громадяни своєї милої України, ми її патріоти, а тому ми все зробимо для того, щоб Вітчизна наша процвітала, була могутньою державою. А ви будете старанно вчитись, трудитись на благо Вітчизни.
(Діти на птахах пишуть слова вдячності любові до України, побажання та кріплять навколо обрисів України свої голубки)

Підсумки.
Вчитель: Давайте помріємо…Мрія завжди красива. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.
Сидіти і мріяти про краще можна, але у такому разі воно не настане. Можна любити Україну і втікати за кордон. Але чого варта така любов?
Не дивлячись на те, що відбувається зараз в Україні, я сподіваюсь, що майбутнє нашої держави буде створене кращими людьми, а ці люди це ви, які є патріотами нашої держави.
Тому я вірю.
Я вірю, Вітчизно, ти станеш на ноги,
Махнуть золотистим крилом рушники,
І щастя затмить всі печалі й тривоги
На вічні роки і прийдешні віки!
Я бачу квітучу, щасливу країну,
Де кожна людина працює, творить,
Де можна навчатись, кохати, радіти,
Де кожна хвилина — то святості мить.
На цьому наш урок закінчено бажаю всім єдності та миру.
Джерело: http://www.inter-logos.org/price/

Виконала :
культорганізатор ХДЦЕВУМ Савчук Ю.В. Хмельницький

Сцена закрита. На сцені виставка вишиванок. На сцені 4 учениці в українських костюмах. Звучить лірична українська мелодія, на сцену виходять ведучі.

Ведуча Доброго дня, дорогі друзі! Ми раді вітати вас у нашому родинному колі.

Ведучий Дозвольте розпочати тематичну виховну годину, присвячену Дню української писемності і мови.

(Відкриваються куліси)

1-а учениця О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт,

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як дужий моноліт.

2-а учениця О слово рідне! Мудре і прадавнє!
Ти виросло з могутньої землі.

Тебе Валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось - ні!

3-я учениця О слово рідне! Пращура молитво,
Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська - творіння Ярослава –

Слов'яномовна праведна земля.

4-а учениця О слово рідне! Подарунок мами,
І пісня ніжна, і розрада нам.

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

(Дівчата залишаються на сцені. Гасне світло, на сцену виходять троє студентів в національних костюмах зі свічками у руках і читають "Молитву" К. Мотрич)

Ведуча Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м'яти, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра берегине! Ти не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Ведучий Мово! Велична молитво у своїй нероздільній трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія.
Мово! Ти висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами, давала силу і здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, хто молився за тебе. Ти множила край веселий і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, наповнювала душі Божим сяйвом.

Ведуча Мово рідна! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом, возвелич і порятуй народ навіки!
(Всі учасники кланяються і виходять за куліси)

Ведучий Сьогодні, в день такого великого свята, запрошуємо до слова викладача української мови і літератури.

Викладач Доброго дня, шановні студенти, викладачі, працівники училища (ліцею).
Із святом вас, шанувальники рідного слова! Сьогодні ми говоритимемо про мову - один із найпрекрасніших Божих дарів. Вже 11 років 9 листопада в Україні відзначається

День української писемності і мови.

Сьогоднішній день писемності відзначається оновленою українською мовою, як говорив М.Т. Рильський: "Нове життя прагне нового слова".

Відомий український педагог В.О. Сухомлинський писав: "Мова - це віконце, через яке людина бачить світ". Вдумаймося в ці слова: від того, як ми володіємо мовою, залежить наше духовне багатство.

Багата мова - багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова - висока моральна культура.

Отже, кожна людина має прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим і зрозумілим. Адже мова - це живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому потрібно берегти цей нетлінний скарб, прислухаючись до порад М.Т. Рильського:

Як парость виноградної лози, -

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає

Народ говорить. 1 любов, і гнів

У тому гомоні морськім

Нема мудріших, ніж народ учителів!

У нього кожне слово - це перлина.

Це праця, це натхнення, це людина!

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад!

Ведуча Терниста дорога стелилася нашій мові на шляху державності, котра лише нещодавно набула державної конституційної сили, адже у 1989 році було прийнято Закон "Про мови в Україні", а 9 листопада 1997 року став Днем української писемності і мови.
Ведучий О місячне сяйво і спів солов'я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів - не мова моя.

Це мова моєї Вкраїни!

Яка у ній сила — і кличе, й сія.

Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мово моя.

Душа голосна України!

(Звучить пісня "Мова моя солов'їна")

Ведуча Коли ж народилася мова? Тоді, коли народилося людство. У співі вітру, в мелодіях морських хвиль, у весняних щебетаннях птахів, у літньому розмаїтті квітів. Мова - це великий дар природи, це найдорожче, що є у кожного народу.

Ведучий Упродовж віків українське слово живило душу, вчило бути чесним, любити свій край. У рідній мові закарбоване минуле нашого народу.
Наша мова уособлюється з образом Роксолани.

Жорстокі блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища незрячу...

Ведуча Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати.

Топтали під шалений крик,

В'язнили й кидали за грати.

Та вона не скорилася

І для нас відродилася!

(Звучить пісня "Україночка")
Ведучий Звуки рідної мови пов'язані з тим, що закарбувалося в пам'яті наших предків, увіковічено в пісні і передано нам у спадщину.
Нашою мовою Маруся Чурай складала пісні, адже мова - це і є наша пісня, а народ, котрий має таку гучну пісню, не може померти.

Ведуча У слові мудрість і душа народу,
Ще ж, як у пісні забринить воно,

Чи золоте відерце коло броду,

Чи золоте козацьке стремено.

Ведучий Райдуга в небі висне,
Виграючи у плесах вод.

Доки житиме мова і пісня –

Доти житиме народ!

(Пісня "Стожари")
Ведуча Століттями гнана і переслідувана, вона все ж таки існувала в піснях і думах, казках і переказах, прислів'ях і приказках, самобутніх піснях і зворотах. А найчастіше для неї притулком була українська хата.

Ведучий Творчість І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шев­ченка, П. Куліша стала могутнім імпульсом у подальшому розвитку нашого слова. Вагомий внесок у всесвітню скарбницю художнього слова зробили І. Франко, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, відтворивши у своїх творах народні звичаї, традиції та обряди, гумор і сатиру.

Ведуча До вашої уваги інсценізація уривка із повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я".

(.Звучить пісня "Яку нас на Україні")

Ведучий Яке ж свято обходиться без гостей! І до нас сьогодні завітали учасники танцювального ансамблю. Вони також люблять рідну мову, старанно вивчають її, лагідно розмовляють, весело співають, а ще краще танцюють. Зустрічайте!

Номер самодіяльності, український народний танець

Ведуча Мова - це показник культури людини. Недаремно кажуть: "Заговори, щоб я тебе побачив". На жаль, сьогодні є небагато людей, які досконало володіють рідною мовою. Причиною цього є те, що в результаті злиття української і російської мов утворився так званий "суржик", який є небезпечним і шкідливим, оскільки засмічує одну з найчарівніших мов світу.

Ведучий Я впевнений, що нам з вами потрібно докласти всіх зусиль, щоб позбутися звички говорити "по-простому". Говорити слід правильно, щоб бути розумними, щирими, добрими людьми, а не такими, як герої цих гуморесок.

{Учні читають гуморески П. Гпазового "Кухлик", "Куца Фенька ")

(Пісня "Рідний край ")

Ведуча Мова, пісня, батьківська хата, дідусева казка, вишиванка, калина біля вікна - все це те, без чого не може жити жоден українець. Це наші прадавні обереги.
Ведучий Що таке Україна?
За віконцем калина,

Тиха казка бабусі

Ніжна пісня матусі.

Зроду-віку калина була символом дівочої краси і кохання.
("Пісня про калину ")
Ведуча Мова наша - це різноманітна творчість нашого народу. Погляньте, на сцені яскраві різнокольорові вишивки. Саме у них відображена наша рідна сторона. А відомий поет Дмитро Павличко присвятив цьому витвору мистецтва поезію, яка згодом стала відомою і улюбленою піснею.
(Пісня "Два кольори ")

(Виходить дівчина в національному одязі, віночку і виконує роль Мови)
Я - мова рідна, та зимова казка,

Та ніжна материнська ласка,

Міцне те батьківське плече,

Але сьогодні щось пече.

Пече душа, бо забуваєм,

Бо вже не чуєм і не знаєм

Свої пісні, свої вірші,

Та ще бринять вони в душі.

Бо слово рідне - то скарбниця,

Тож хай не меркне, хай іскриться!

Це ж мої корені святі!

Без них не можу я зростати,

І щоб з колін повстати,

Ми мусим чути ці слова.

За них дорожчого нема.

І запитати хочу я:

Чи українська ми сім'я?

Коли не ціним рідну мову,

Й таке вживаємо в розмову,

Що хочу крикнуть на весь світ:

Як врятувати весь наш рід?

Невже не соромно нам всім?

Наша Україна — це наш рідний дім!
Звучить пісня "Україна"

(Всі учасники свята виходять на сцену)
Ведучий Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти - розуму народного скарбниця!

Ведуча Моя ти пісне калинова,
Моя ти зіронько свята!

Живи, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу, і вуста!

Разом До нових зустрічей !
Джерело: http://nadoest.com/scenarij-tematichnoyi-vihovnoyi-godini-prisvyachenoyi-dnyu-ukr