| Главная » Файлы » Сценарии » Украинские |
| 01.04.2013, 17:34 | |
  Сценарій для початкових класів про Україну «Україна – наш спільний дім” Обладнання: політична карта Європи, фізична та історико-етнографічна карти України, атлас «Мандруймо у Дивосвіт», поетичні твори про Україну, державна і національна символіки, народні іграшки, вишиванки. Дорогі діти! Розпочинаємо наш перший урок. Він присвячений краю, де ми живемо, рідній Україні. Гортаючи сторінки книги "Україна- наш спільний дім” ми поринемо у світ історії, традицій, культури, мови нашої Батьківщини. Недавно ми відзначали день народження, який святкувала вся держава. Що це за день? Скільки років нашій державі? 24 серпня 1991 року, ... років тому прийнято Акт проголошення незалежності України. Україна має тепер свої державні символи: Герб, Прапор, Гімн, які уособлюють її історію. Герб – символ влади. В його основу покладено стародавній золотий Тризуб. Національний прапор – синьо-жовтий стяг. Жовтий колір-це колір жовтої ниви, хліба, зерна. Синій колір – це колір чистого мирного неба. Державний гімн України написали М.Вербицький і П.Чубинський.Герб, Прапор, Гімн – візитна картка держави, яка вирізняє її поміж інших країн світу. В небі блакитному сонечко сяє, Всіх на землі теплом зігріває. Лан золотистий за селом колоситься, Жовтого кольору стигла пшениця. Герб старовинний – на синьому тлі Сонячно сяє тризуб золотий. Жовто-блакитний наш стяг України Сонячний, мирний ,чистий, святий. - Що ви знаєте про Україну? - За якими ознаками будемо шукати її на карті? - Доберіть слова-ознаки до слів: степ, море, гори,ріки, озера,ліси… Послухайте, як про Україну писав поет Білоданчик: Гей, велика Україна! Має гори та долини, Стави, ріки й Чорне море, Коло берегів прозоре. А над ними міста, села, Наша пісня в них весела, Це земля свята, єдина Наших прадідів-батьків. Розповідь біля карти Європи. Територія України має площу — 603, 7 тис. кв. км. Знаходиться в Центральній і Східній Європі. Із заходу на схід простягається на 1316 км, а з півночі на південь — на 839 км. Має 7 сусідів. На заході Україна межує з Румунією, Молдовою, Угорщиною, Словаччиною та Польщею, на півночі — з Білорусією, на сході—з Росією. На півдні — широкий вихід до двох морів: Чорного й Азовського. Назвіть найбільші географічні об’єкти. Фізкультхвилинка. (Учитель вивішує фізичну карту України.) Зараз ми помандруємо землями України, які в минулому були окремими князівствами, державами. Вони різні за розмірами, зараз не мають чітких меж, тому що з’єднані в одну велику державу. За історичними особливостями розвитку Україна поділяється на чотири великі регіони — Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну Україну, Південну (або Степову) Україну і Східну Україну. (Вчитель все показує на карті.) Середня Наддніпрянщина. Землі середнього Дніпра разом із західноукра-їнськими землями належать до територій найдавнішого проживання українського народу, творення перших його держав (Київська Русь, Галицько-Волинське князівство). Історичними землями є: Київщина, Поділля, Полісся. Тут народилися Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Котляревський, Павло Чубинський. На подільських землях відбулося повстання під проводом Устима Кармелюка, багато замків і фортець, які стримували агресію турків і татар. Західна Україна. Волинь, Галичина, Буковина, Гуцульщина і Закарпаття. Історичні події. У Львові, Острозі, зародилося книгодрукування. Визвольна боротьба під Зборовом, Збаражем, Берестечком. Народилися Іван Франко, Михайло Грушевський, композитор Михайло Вербицький. Південна Україна пов’язана з історичною долею козаків. Запоріжжя — землі перебування Запорізької Січі та козацького війська. Східна Україна. Історичними землями є Слобожанщина, Кубань. Місто Харків повний час було столицею України. Уродженцем Слобожанщини був філософ Григорій Сковорода. Кримська Автономна Республіка. З Криму поширилося на Україну хрис-тиянство. Місто Севастополь увійшло в історію як легендарне місто в обороні під час російсько-турецької та Другої світової війни. Взагалі,історико-етнографічна мапа України налічує 18 груп населення(бойки,лемки,гуцули,поліщуки…). Вони вирізняются своїм особливим етнографічним колоритом:діалектною мовою,звичаями,обрядами,культурою і т.д. Ці відмінності по родзиночці слід збирати, зберігати і збагачувати. У цьому сила нашої нації. У кожного народу є свої улюблені речі,дерева ,рослини. Ось верба – символ краси,неперервності життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку – і виросте дерево, засип рану порошком меленої кори – і кров зупиняється. З давніх давен вербу вважали святим деревом. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду,обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти. А ось хрещатий барвінок-символ вічності. За легендою ця рослина заздрила запашній фіалці. яка мала аромат,красу і людську любов. Однак богиня Флора не змогла нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну назву «вінка»,що означає «перемога». Що ж переможливого вбачали люди у цій скромній, з синіми квіточками рослині? В ній прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. А це,діти,калина-символ кохання,краси,щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом,а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай, оселю, з неї печуть смачні пироги,лікуються. Народ склав про неї багато легенд та пісень.(Діти співають за вибором пісню про калину).Тепер погляньте на ці рушники. Це теж символ українського народу. Дім без рушників,як сім’я без дітей. Рушники старовинні обереги дому. Вишитий різними візерунками рушник є неодмінним атрибутом багатьох обрядів:з ним зустрічають дорогих гостей,справляють обжинки,проводжають в армію;дівчина подає рушник на знак згоди при сватанні,молоді стають на рушник під час шлюбного обряду,з рушником проводжають в останню путь. У кожному регіоні України свої кольори і орнаменти. Ось цей рушник вишитий червоними і чорними нитками. Чому ж таке поєднання?В пісні співається: Два кольори мої,два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба. Два кольори мої,два кольори Червоний –то любов, а чорний – то журба. В житті кожної людини бувають радість та смуток. Я бажаю, щоб на ваших життєвих дорогах-рушниках були тільки світлі,радісні кольори і не було чорних -журби та печалі. Українці працьовиті і творчі люди. Своїми руками вони творять чудеса. Взяти б для прикладу народну іграшку . З чого можна її виготовити? Перша улюблена іграшка дитинства… У кожного з нас вона своя. Світ іграшок також переживає зміни, як і світ людей. Раніше популярними були одні іграшки, тепер — інші. Придивімося, як по вулиці ідуть в дитсадок мами з малюками. Іноді дітлахи несуть в руках улюблену іграшку. Не треба пильно придивлятися, щоб побачити, що дівчатка найчастіше пригортають до себе довгоногу цибату ляльку з заморським ім’ям Барбі, а хлопчаки взагалі тримають якихось жахливих пластикових монстрів, пофарбованих в темні неприємні кольори. Такі ж іграшки заполонили й полиці наших магазинів. Вони однотипні, байдужі, холодні… На жаль, ми забули про традиційні народні українські іграшки — добрі, веселі, яскраві, виготовлені з природних матеріалів. Вони, звичайно, не виблискують так, як глянцева холодна пластмаса, зате мають в собі набагато більше — частинку душі цілого народу. Українська іграшка, як і саме життя нашої нації, сягає глибокої давнини. Люблячі руки мам і бабусь завжди творили для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканина, рослинки чи овочу. Ляльку робили з кукурудзяного качана, возика з дерева, корівку з маленького гарбузика… Вони були простими, ці іграшки, але в них зберігалися сили землі і сонця, теплота рук рідних людей. Здавалося б, іграшка — це дитяча забавка не варта уваги дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей. Вправний тесляр творив із дерева коника-гойдалку. Таких коників обов’язково купували маленьким хлопчикам, і вони приносили дітям чимало щирої радості. З-поміж глиняних горщиків, тарілок, гончарі виставляли на ярмарках і півників-свищиків, і крихітний керамічний посуд. Здавна виробляли майстри в Україні й іграшки, які рухаються. Весело крутилися маленькі вітрячки, стукали молотками ведмеді-ковалі, танцювали по колу цап з козою. Сьогодні, мабуть, тільки в етнографічних музеях можна побачити чудові ляльки з пасма лляних ниток. їх вміло перев’язували в кількох місцях, щоб вийшли руки, ноги, коса до пояса. Майстрині виготовляли невеличкий одяг для таких ляльок. Це завжди був національний костюм, традиційний для тієї місцевості України, де робили ляльку. Як і годиться, для цих нарум’янених красунь з вишитими бровами знаходився і розмальований возик — колисочка, а для лялькового «господарства» — макітерки й полумисочки. Іграшковий глиняний посуд також відображав свої традиції кожного регіону. Глиняні забавки з Полтавщини дещо різняться від тих, які використовували, скажімо, на Поділлі. Можливо, для гончарів створення іграшок також було певною забавкою, відпочинком від основної роботи. Адже хоч гончарство завжди вважалося окрасою українського ремесла, але робота ця досить важка, вимагає багато часу і сили. Бо ж спершу потрібно було накопати глини, дати їй дозріти на подвір’ї. Глину доводилося весь час перемішувати і поливати водою, виконувати ще чимало необхідних дій, поки вона ставала придатною для формування виробу. В народі завжди казали, що виріб на гончарному крузі виходить гарним тільки тоді, коли в нього вкладають душу. А на Чернігівщині, виготовлені з глини і випалені в горні вироби навіть називали «душами». Тож виходить, що і кожна маленька глиняна іграшка — це теж частинка душі майстра, який формував її вручну на гончарному крузі, а потім ще й розписував з допомогою курячого пір’я чи ріжка чудернацькими, вигаданими ним самим квітами, чи народним орнаментом. Не менш улюбленою в народі завжди була й дерев’яна іграшка. Вважалося, особливо в Правобережній Україні, що найкращі дерев’яні іграшки народжуються в Яворові на Львівщині. Чого тільки тут не створюють для малечі: дитячі меблі, дерев’яний ляльковий посуд, маленькі музичні інструменти… Найбільше цінуються коники на коліщатках. Іноді руками цілої родини творяться ці іграшки. Чоловіки-майстри старанно виробляють коників з дерева, а їх дружини і діти розмальовують їх яскравими барвами, які не тільки забавляють малечу, а й ще й звеселяють домівку, в якій «оселяються», наповнюють її запахом дерева. Так, народні іграшки мають неповторний аромат. Вони пахнуть деревом, випаленою глиною, природою… На відміну від тих штучних і безликих, з порожнім, а часто й жорстоким, поглядом пластмасових очей, які пропонує сучасна промисловість. А гойдалки з розписаними бочками і спинками! Для багатьох українців старшого віку спогади дитинства пов’язані саме з ними. А якими цікавими ,духмяними і просто смачними є коники, пташки з сиру, які для своїх дітей виготовляли вівчарі на полонинах! Нам не можна забувати про такі рукотворні дива і ми обов’язково будемо вчитися майструвати цю красу. (При цьому вчитель демонструє народні іграшки, таблиці) "Мова кожного народу неповторна і своя”- це рядки з вірша. Ми також любимо свою українську мову і називаємо її калиновою, солов’їною, барвінковою. Вона є державною мовою України. Пригадаймо вірші про мову. Українська мова- Давня й молода. Світить рідне слово Як жива вода. Звідки воно взялось- Діло не просте… В душу засівалось Із душі росте. Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш? Що нам ближче і миліш? І дорожче в час неволі? Рідна мова! Рідна мова! Що в єдине нас злива? Перші матері слова, Перша пісня колискова! Не цурайся пісні, яку чув од мами, Не згуби – то мова прадідів твоїх, Бо зректися пісні, що цвіла віками, Мов забудь народ свій, даль його доріг. Для вас підготовлено виставку книг. Тут ваші улюблені книги українською мовою про далекі походи, про наших дідів і прадідів, що жили на нашій землі, про людей, які славлять Україну в наші дні. Тут ви будете мріяти і співпереживати з вашими ровесниками – героями цих творів. На завершення нашого уроку я хочу прочитати вам уривок з вірша Василя Голобородька "Ми йдемо”: Ми йдемо по Україні: від степів до гір, від лісів до морів — звідусіль виходимо на прадавні шляхи, і немає нам ліку. Ми чинимо волю наших прадідів, це вони нас послали у путь, щоб ми йшли нашою віковічною землею із нашими багатолюдними містами, із нашими тихомрійними селами, із нашими золотоверхими церквами. Ми йдемо по Україні, пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками, і радість сяє в наших очах. Сценарій про Україну для дітей шкільного віку Оформлення: панно „Державні символи України”, Конституція України, репродукції краєвидів України, вишитий рушник, букет із гілок червоної калини та пшеничних колосків. Звучать урочисто святкові фанфари (Початок пісні «Україна» Тараса Петриненка) Учитель: Вишита колоссям і калиною, Вигойдана співом солов’я, Зветься величаво – Україною, Земле зачарована моя. Нині свято нашого народу. Свято України, її роду! Учениця: Святковий день – двадцять четверте серпня, Так хочеться усмішок і пісень. Віднині Україна незалежна. Запам’ятайте, люди, світлий день! Здійснилась давня заповітна мрія, Бажання і надія поколінь. Це почуття свободи серце гріє І піднімає думи височінь. Давайте ж станемо пліч-о-пліч всі народи, Щоб славу України відродить. Щоб дружно жити, в радості і згоді, Ми України сестри і брати! Учитель: 24 серпня 20... року український народ відзначив ...-річчя Дня Незалежності України – головне державне свято на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991 року, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді. Проголошення Акту незалежності України відкрило нову сторінку в історії України. На всіх етапах становлення український народ демонстрував високий національний дух і прагнення жити вільно і незалежно, у мирі та злагоді з іншими народами. Основними напрямками зовнішньої політики України були: участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992 р. – Україна стає членом Міжнародного валютного фонду, 1995 р. – Членом Ради Європи, 2000 р. – Україна – член Ради Безпеки ООН, 2004 р. – угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП); ядерне роззброєння: 1994 – приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996 р. – ядерні боєголовки вивезено з території України; співпраця з Європейським Союзом (ЄС); налагодження відносин з державами СНД: 1997 р. - Великий договір між Росією та Україною тощо. Звучить фонограма пісні „Україна”. 1 учень: Під рідним небом жайворон співа, Я радий знати тих пісень слова. Я слухав, чув: співала та пташина Одне святеє слово: „Україна”. На ріднім полі шепчуть колоски. Я радий знати тихі їх думки. Я слухав, чув, як кожна колосина Шептала тихо слово „Україна”. 2 учень: У ріднім краю зелен-гай щумить. Я знати радий, про що він мріє-снить. Я слухав, чув, як кожна деревина Шуміла ніжно слово „Україна”. О Боже, дай повік любити край, Де квітка, пташка і зелений гай, Де кожна вірна тій землі дитина Живе єдиним словом: „Україна”. Учитель: Із проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб’єкт міжнародного права. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990), ухвалених Верховною Радою "Основних напрямках зовнішньої політики України" (1993), в Конституції України (1996). Як свідчить історія, із тисяч народів і народностей світу лише 200 виросли в нації – створили свої держави й домоглися визнання світової спільноти, серед них – Україна. У духовному і політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових цивілізаційних процесах. Тепер маємо і в нашій історії такі події, що перед усім світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого, заможного життя. А рік той – тисяча дев’ятсот дев’яносто перший. Сьогоднішній день Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства. Успіх нинішнього українського державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо ми об’єктивно проаналізувати власний історичний досвід, зокрема усвідомити, як формувалася і функціонувала українська державницька ідея. Процес зародження й розвитку цієї ідеї виявився довготривалим, складним, а на деяких етапах й вельми суперечливим. Це великою мірою зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етичної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення. Так склалося, що ми, звертаючи погляд на свою історію, знаходили переважно події сумні. Пам’ять наша міцно зафіксувала такі сторінки, як зруйнування золотоглавого Києва, битву під Берестечком, драматизм Полтавського бою, нищення Січової Запорізької республіки, тощо. Називаючи важкі сторінки нашої історії, ми зовсім не хочемо закреслити те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже на нашому славному історичному шляху були і могутня Київська держава Володимира Великого, Ярослава Мудрого, і перша християнська республіка в Європі – Запорізька Січ, і започаткування власної державності в Українській Народній Республіці. Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна має свій герб, прапор, гімн і державну мову. 1 учень. ПРАПОР Прапор - це державний символ, він є в кожної держави; Це для всіх – ознака сили, це для всіх – ознака слави. Синьо-жовтий прапор маєм : синє – небо, жовте – жито;- Прапор свій оберігаєм, він – святиня, знають діти. Прапор свій здіймаєм гордо, ми з ним дужі і єдині, Ми навіки є народом українським в Україні. Учитель. Прапор, як символ об’єднання людей, виник ще за античних часів. В Європі набув поширення у середні віки. Найдавніші прапори були трикутними. На межі XIII-XIV століть з’являються чотирикутні прапори з трикутними клинами. Найчастіше вживалися у прапорах червоний, білий, блакитний і жовтий кольори. Великого розквіту набуло українське прапорництво у героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення форм полотнищ, колірної гами, посилення національних прикмет у формі і змісті, створенні системи військово-полкових, сімейних стягів. Тоді з’являється новий прапорний колір – „малиновий”, який став основним у запорізьких козаків. Сині і жовті барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, а пізніше – гайдамаків часів Коліївщини. Жовто-сині прапори використовували Українські Січові стрільці. Нині Державний прапор постійно майорить над будинком Верховної Ради України, резиденцією Президента України, над будинками обласних і районних Рад, над представництвами нашої держави у країнах світу. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову Верховної Ради України „Про Державний Прапор України”. В 1996 році Конституцією України блакитно-жовтий прапор затверджено Державним Прапором України. Фонограма пісні „Ця пісня про тебе, країно моя!” 2 учень. ЗОЛОТИЙ НЕПОКІРНИЙ ТРИЗУБ Як птах золотий, в переливах, на прапорі грає, горить. Це знак наш, це фабрики й ниви, це символ, що будем ми жить. Це хліб наш, вугілля і цукор, степи плодовиті, моря... Це в праці змозолені руки, що подвигом завжди горять. Це наш любов, наша мужність, – вогняний порив боротьби, Це наша згуртованість дружня, це пісня нової доби... Це юність, це клич покоління, що йдуть кріз життєву грозу, Це слава твоя, Україно, – золотий непокірний Тризуб. Учитель. Про утвердження нашої державності і самостійності свідчить і Малий Герб України – Тризуб. Це офіційна емблема держави, яка зображується на печатках, грошових знаках, деяких документах. Герб символізує державний лад, історію, спорідненість поколінь, він є продовженням традицій українського народу. Уже в першому столітті нашої ери в Боспорському царстві, що знаходилося на Керченському півострові, використовувався знак тризуба. У часи Київської Русі це був знак князівської влади. Він карбувався на монетах Володимира, його синів – Святослава та Ярослава Мудрого. Існує близько сорока версій про походження тризуба: тризуб як первісне обожнювання рибальського знаряддя, згодом символ влади; це уособлення трьох природних стихій – повітря, землі і води; зображення атакуючого сокола і т.д. 19 лютого 1992 року Верховна Рада України Постановою „Про Державний Герб України” затвердила тризуб як Малий Герб України, вважаючи його головним елементом Великого герба. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави. 3 учень. Слово „гімн” – грецького походження (дослівний переклад – похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності. Слова національного Гімну „Ще на вмерла Україна” написав відомий український поет, фольклорист, етнограф Павло Чубинський у 1863 р. Цей вірш швидко розійшовся в народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. А оскільки тоді найпопулярнішою була поезія Т.Шевченка, то й цей вірш багато людей вважали твором великого Кобзаря. Музику написав західноукраїнський композитор Михайло Вербицький. 6 березня 2003 року Президент України Л.Кучма підписав Закон України „Про Державний Гімн України”. Учитель. Ми, українці, повинні пишатися тим, що наша Україна ніколи не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі війни, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. Відомий французький вчений И.Г.Коль ще у 1841 році писав: „Немає найменшого сумніву, що колись велетенське тіло російської імперії розпадеться, і Україна стане вільною державою”. І довгожданий час настав. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української республіки приймає важливий документ – Декларацію про державний суверенітет України, яка стала першим кроком до незалежності нашої держави, відчутним рушієм у боротьбі за волю. – А що вам відомо з уроків історії про декларацію, суверенітет? Учні. Декларація – це офіційне проголошення державою основних принципів, а також документ, у якому їх викладено. Суверенітет – це незалежність держави, що полягає в її праві за власним розсудом розв’язувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави. Учитель. Проте боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще попереду. Базовими рисами майбутнього мають стати висока професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири, життєві цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки. За час своєї незалежності Україна подолала шлях від формальної республіки у складі колишнього СРСР до відомої у світі держави, – більше 120 країн визнали її, а майже з 90 країнами встановлено дипломатичні відносини. Сьогодні кожному громадянинові нашої держави зрозуміло, що Україну чекає тернистий, важкий і довгий шлях входження у світовий простір. Шлях України – це шлях побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави тільки етнічної. У цьому – джерело нашої внутрішньої стабільності і міжнаціональної злагоди. Всі учасники читають вірш Г. Сіденкa: Сьогодення нам дивиться в очі і зове молодих в майбуття, Де сіяють нам гасла пророчі, де достойне і світле життя. Нам за нього боротись, долати всі загати, йдучи до мети. Щоб тобі, наша рідная мати, більш ніколи не знати біди. Ми тебе заквітчаєм любов’ю, ми добром тобі встелемо шлях І усе, що освячено кров’ю ми восславимо в наших ділах. Щоб пишалась ти нами у світі, щоб за нас тебе сором не пік Ми клянемось тобі, твої діти, що віднині стоять Україні Що віднині цвісти Україні вовік! Учениця. Ми – майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносімо іі культуру, соїми досягненнями славмо її. Будьмо гідними своїх предків, любімо рідну землю так, як заповідав великий Тарас, бережімо волю і незалежність України, поважаймо свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими. Учитель. Наприкінці нашого Першого уроку я хочу, щоб ви пригадали відомі вам прислів’я, приказки про країну. Поєднайте початок та кінець висловів: Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина. Кожному мила своя сторона. Рідна земля і в жмені мила. Людина без Батьківщини - як птах без гнізда. Рідна країна – мати, чужа – мачуха. Кожний край має свій звичай. Фонограма пісні „Буде Україна на землі” Учениця. Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину... Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!.. Учень. Дівчино! Як небо її голубе, Люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, Коли ти не любиш Вкраїну!.. Учениця. Любіть у труді, у коханні, в бою, Як пісню, що лине зорею... Всім серце любіть Україну свою – І вічні ми будемо з нею! Учитель. Любі мої діти! Пам’ятайте: патріотизм – звичайний стан повсякденного життя людини, який виявляється не тільки в надзвичайних ситуаціях. Будьте патріотами, любіть святині своєї держави та пам’ятайте, що державні символи – це святиня, і шанобливе, трепетне ставлення до них є ознакою високої громадянської свідомості, національної гідності і, зрештою, культури людини. Сценарій уроку про рідну Україну Обладнання. Святково прибрана кімната. Стіл з вишитою скатертиною, хліб-сіль, букет калини. Книги про державну символіку, звичаї, традиції українського народу. (Хор виконує пісню «Україно моя», сл. і муз. О.Бердика). Україно моя! Рідна мати моя! Хто ти є? Хто ти є? Я питаю про те навесні солов'я. Я запитую серце своє: «Хто ти є? (2 р.)». — Я запитую серце своє. Мені каже Дніпро: «Україно, то я!» І Карпати високі здаля Все шепочуть: «У горах матуся твоя — Невмируща Вкраїнська земля!» Шепчуть гори здаля: «Невмируща Вкраїнська земля!» І зірки в далині — то Вкраїни вогні — То все ти, то все ти! Струни кобзи бринять, Україно, в мені, Ніби райдужні в небі мости — То все ти, то все ти! Ніби райдужні в небі мости. Учень. Є щось святе в словах: мій рідний край. Для мене це матусі пісня ніжна І рідний сад від квіту білосніжний, І той калиновий у тихім лузі гай. Для мене — це твої стежки й мої, В містах і селах стоптані любов'ю, Й пісень людських прозорі ручаї. Усе, що сепию рідне, невимовне. Його історія... В ній стільки гіркоти — / тим рідніш мені, мій краю рідний, Що вже назад поламані мости. І день встає, як райдуга погідний. (Л.Забашта) Вчитель. Рідний край... Він починається від батьківського порога, стежини, стрункої тополі, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелеться по садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже Батьківщина — це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя. Мати і земля... Земля і мати... Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь, які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, вмили її гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Як сказав поет: Орали землю, сіяли жита. Рушали в бій до Змієвого валу І нива пращурів — земля свята, Сто сотень поколінь нагодувала. Усе, що народжується з чистих помислів, добра, злагоди, живе, розквітає на землі доброю правдою. Все на світі має душу. Має душу і наша земля. Як наші предки сприймали душу рідної землі!? Учень. Народ глибоко поважає землю і називає матір'ю: «Земля — наша мати», бо вона годує і людей, і тварин. Тому при поклонах цілують землю. Землю бити — великий гріх, який прирівнюється тому, що ніколи не можна бити своєї матері. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва та найстрашніша, коли при її проголошенні цілують землю. «Клянусь землею!» — вигукував впевнений в собі лицар-козак, цілуючи землю, або навіть з'їдаючи її. Учень. Земля — наша мама, вона родить нам усе, що потрібно для життя, тому шанування : обожнювання її пішло з давнього часу. Але і слов'ян земля окремою богинею не стала, хоч : надзвичайно поважалася. «Земля дає все і забирає все», — говорили старо¬давні орачі. «Земля — мати наша — всіх годує : пестить», — стверджували їх нащадки. «Хто не землі сидить, той не впаде», — вчили селяни свой дітей. Не випускай землі з рук, тримайся міцно за неї — вона єдина вас не зрадить. Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка «парує та людям хліб готує». Тож давайте частіше звертатися до неї так, як звертаються до неї поети. Учень. 0 рідна земле, я навік з тобою! Душа співа од чистоти краси Твоїх привіль, пробуджених весною, Людських осель, багатих на хліб-сіль. З тобою, добра, я завжди з тобою! У дні гарячі засіву і жнив: І усміхнеться світу щедрість нив. Тебе люблю, про тебе я співаю! В житті весь вік завдячую тобі 1 повінь сил я чую у собі. Тобі одній — пісні мої на радість, Про тебе мрії, думи повсякчас. Ніякій із тобою не зрівнятись. Багато є земель, єдина в нас, Квітуча земле, росяна і чиста, Ти найдорожча в зорях, колосках... Тебе народи вільної Вітчизни І бережуть, і славлять у віках. (М.Косякевич) Учень. У всіх людей одна святиня, Куди не глянь, де не спитай, Рідніша їм своя пустиня, Аніж: земний в пустині рай. Їм красить все їх рідний край. Нема без кореня рослини, А нас, людей, — без Батьківщини! (Лине пісня «Батьківський поріг»). Учень. Біла хата, обсаджена вишнями, Що так гарно цвітуть навесні — З того квіту, сестрице, і вийшли ми, Звідти — наші слова і пісні. Там, за руки узявшися весело, Співаночки співали у дворі. На ріці правували ми веслами, Наші зорі шукали вгорі. Тут колиска кленова гойдалася, Тут крильцята міцніли в пташат. З ластівками нам легко літалося Від задумливих батьківських хат. Біла хата моя від народження Біло-біло і в хаті було, Отаке наше, сестро, походження — Тут вставали і ми на крило. Вчитель. Треба за життя подумати про своє місце на землі рідної України, подумати про те, чи скажуть про тебе люди добре слово, яку пам'ять залишиш по собі, яким ти був сином чи донькою для своєї матері-України, для своїх батьків. Пам'ять родоводу, пам'ять роду тісно пов'язані між собою. Адже від шанування батьків йде шанування рідної землі — Батьківщини. Шанування батьків — один з найсвятіших обов'язків людини, а також її неоплатний борг. Батьки нас зростили, виховали, навчили добра. І як же не відплатити їм пошаною, любов'ю, ласкою. А власне, вони тільки цього на схилі літ і хо¬чуть від нас. Скупимося ми на ласкаві слова для своїх рідних і тільки тоді, як їх втрачаємо, відчу¬ваємо свою провину. Тож дорожіть, діти, кожним днем, прожитим разом із батьками, допомагайте їм у всьому. Заповідь Божа говорить: «Шануй, сину, батька і матір твою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь Бог дає тобі». (Лине пісня «Батько і мати» О.Злотника. Заходять батьки, юнак, дідусь та бабуся). Бабуся. У які світи тебе, внучку, не поведе життя, пам'ятай: найдорожче у ньому — твоя Батьківщина, земля, на якій ти народився. Мати. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата Та не можна рідну матір вибирати. (Простягає сину вишитий рушник). Візьми на щастя, він тебе завжди поверне до от¬чого дому. Юнак. Я буду пам'ятати, мамо, бо Україна і Світ наді мною стоять. Україна і Світ — два крила мого лету. Вони в серці моєму безмежно дзвенять, Вони з духом моїм поєднали планету. Без Вкраїни мені не являється Світ, А без Світу для мене немає Вкраїни. Бо для мене вони, як отой моноліт Без якого не бачу в собі я людину. Україна і Світ — ніби райдуги дві, — Що з'єднались у райдугу вічно єдину. Україна сія у красі світовій, Світ мені осіяв чарівну Україну. Мати. Велика, синку, земля українська. Мрійливі смерічки і стрімкі потічки — це наша Україна. Кримські степи, вилизані сонцем, і полтавські поля в соняшниковому цвіті — це наша земля. Ясні зорі над териконами Донеччини — це теж наш рідний край. А починається він з берегів твого дитинства, із тебе, із мене... Одного разу подивишся на дорогу, що пролягла коло твого двору, неначе іншими очима. І вона звична, посмугована вологими тінями від дерев, сіра сільська дорога здається тобі гарною і рідною. Ти, може, не усвідомиш, синочку, що у цей ранок, у цій світанковій тиші народжується в тобі святе почуття до рідного краю. Живучи у глибині твого серця, воно керує твоїми вчинками, відвертає від негараздів, спрямовує твоє життя на гідний шлях. Бути світлим променем для інших, самому випромінювати світло — ось найвище щастя для людини. Тож гідно неси високе звання громадянина незалежної України. Батько. Швидко пролетять шкільні роки. Колись і захочеш їх зібрати на шляхах широких, але не збереш, бо немає вороття у минуле. Кожний про-житий день рахуй добрими справами, бо без добра немає людини, адже вона з нього бере свій початок. І від цього світ людяніє. Учень. «Заповіт» Ти добре, сину, проживеш, Як знатимеш, куди йдеш. І як зумієш там, де став, Стояти так, щоб не упав. Ти добре, синку, проживеш, Коли нікого не пригнеш. І пройдеш так житейську путь, Щоб ані бить, ні битим буть. Ти добре, синку, проживеш Як сироті сльозу утреш, Слабих від сильних захистиш, Живих із духом підкріпиш. Ти чесно, синку, проживеш, Коли з неправдою порвеш. Бо правдою ти пройдеш світ — Це мій святий тобі завіт. Бабуся. Сказав мудрець: — Живи, добро звершай! Та нагород не вимагай Лише в добро і правду віра Людину відрізня від мавпи й звіра. Дідусь. Хай оживає істина стара: Людина починається з добра! Бабуся. Примножуй трудові здобутки дідів і батьків, з честю виконуй їхні заповіти, що несуть у собі Вічне Слово Добра і Правди! Хай твої майбутні справи освятяться великою материнською любов'ю і батьківською мудрістю! Мати. Дитя... Благословляючи твоє життя, У трудну виряджаючи дорогу, Яку пораду чи пересторогу Я кращу дам, ніж дав собі ти сам. Будь вірним слову, що усім словам, Із ним одним ніколи не зрівняться! Хай веселить тебе любов і праця, Хай дружби непогасної крило, Гірке від тебе відганяє зло, І хай у час останній свій про сина Спокійно я подумаю: «Людина!» Бабуся. А ще, мій онучку, хліб — усьому і лова. Хліб наш насущний. Це найвищий здобуток нашої праці, глава дому. Із мозолистих рук преді узяли ми його собі у спадок. На жаркому черені випечений, у капустяному листі вистояний, обплетений передвечірньою райдугою, пахощами любистку, м'яти, татар-зілля, запах якого порівнюється з принадним маревом найтонших парфумів. Вишептаний на молитві, він не має ціни (с, юнакові кусень хліба). Візьми його, він додасть тобі сили, зніме втому. Оцей кусень знає ціну життя і смерті. До нього : простягаємо руки з дня народження, вклонімося йому перед смертю. Батько. «Не кидайся хлібом, він — святий», — Бувало каже дід старий Малечі кучерявій. Бо красен труд, хоч рясен піт, Бо жита дух медовий Життя несе у людський світ І людські родить мови. Хто сіє зерно золоте В землю палку, невтомну, Той сам пшеницею зросте На полі вселюдському. Бабуся. Завжди поруч із хлібом стояло життя. Що може бути найпрекраснішим і найдорожчим? І лежить через життя безліч доріг: дорога честі, правди, зла, жорстокості, підлості. У, яку вибере. І серед них є дорога, на яку рідко хто ступав — дорога Пам'яті. Поросла терном вона загубилась на життєвих просторах. А разом з нею загубилась і наша душа в пусто денні. ось, нарешті, пізнавши свою історію, ми повертаємо її із забуття. Пам'ять... Це вона веде нас на поле історії, засіяне сльозами і кров’ю, де в жахливому поєдинку зіткнулися житті смерть. І кожного дня над цим полем тяжким гулом котився дзвін, сповіщаючи всіх про перемогу смерті. (Гудуть дзвони. Хлопець і дівчина заносять макет книги-меморіалу «Голодомор-33», де записані слова. Учень тихо читає вірш). Учень. Чи можливе? Чи таке можливе?! Чи колись повірить чоловік, Щоб родючі українські ниви Народили 33-й рік ? Ні труни, ні хрестів... Чорна сповідь моєї Вітчизни І її затамований гнів. Дідусь. Пекельні цифри та слова У серце б'ють, неначе молот, Немов проклятий ожива Рік 33. Голод... Голод... У люті сталінській страшній Тінь смерті шастала по стінах. Сім мільйонів (Боже мій)... Недолічила Україна. Бабуся. Світ мав би розколотись надвоє, сонце перестало б світити, земля перевернулася б від того, що було на ній. Але світ не розколовся, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, бо ми — спадкоємці всього, що було колись. Тож поминайте люди із невиправданим запізненням на кілька довгих десятиліть, отих великомучеників нашої історії, що стали жертвами небаченого в історії людства Голодомору. Пам'ятайте їх завжди і знаходьте в собі силу і відвагу пройти з ними дорогою їхнього хресного ходу на Голгофу. Не їм це потрібно, це потрібно — живим. Все, що вони хотіли сказати світові, сказали, тепер наша черга. Коли ми не усвідомимо, що було з нами колись, не знатимемо, чого так важко сьогодні. Не може бути справедливості й щастя на муках і крові. Зі страху не народжується гідність, із лицемірства бере початок брехня. Учень. Я запитую в себе — питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий місяць і день, Коли ми, українці, забули, що ми — українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні — таки український народ А не просто населення, як це у звітах дається. І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина, І що щедрість — в серцях, а не лиш у крамничних вітринах, І що є у нас мова, і що українська вона. Без якої наш край — територія, а не Вкраїна. Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил! Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина, Тільки хто ж колись небо нахилить, до ваших могил. Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна. Юнак. Як же тяжко ми повертаємо втрачене. Дідусь. Бо людина втратила дарований Богом мир душі. Але дар життя — це і дар оновлення, і хоч би як не була скалічена людина, її треба лікувати — в надії повернути подобу Божу. Тайна творіння несе в собі тайну воскресіння. Мир душі — це примирення з Богом і його заповідями. Мир — це життя за принципами добра і справедливості. Мир — це прийняття Бога всім серцем, всіма помислами. Учень. З усього в світі найдорожче — Своя сім'я і власний рід, Бо навіть предків рідних мощі Оберігають нас від бід. Вони уважно з того світу (Нема, повірте, забуття) Спостерігають, як їх діти Ідуть дорогою життя... Ми це не завжди помічаєм, Та у житті воно так є, Коли ми добре нам 'ятаєм Родинне вогнище своє. Якщо шануємо і множим Свою сім'ю і родовід, То передати дітям зможем Цю шану в спадок-заповіт. Бо без сім Ч і свого роду (Такий закон Всевишній дав) Немає нації, народу, Немає жодної з держав. Дідусь. Шануйте славні традиції, звичаї нашого народу, пам'ятайте завжди й скрізь, що ви — діти козацького роду, онуки славних пращурів, що не корились ні кровавій орді, ні мечу, ні кулемету, а свято вірили у майбутнє своєї держави. Батько. Звертаючись до історичного минулого української нації, осмислюючи його духовні цінності, ми б хотіли бачити у своїх дітях, онуках кращі риси наших предків, які були носіями гуманності, патріотизмі волелюбності. Юнак. Вічні цінності людини... Яким мірилом можна виміряти їх? Любов'ю до землі, родини, подвигом в ім'я святої мрії, вірності, безмежною добротою? Бабуся. Усім святим ми зобов'язані нашій предковічності. А відірвемось ми від свого родовідного дерева, то і сила наша пропаде, і душа. Бо як може дерево рости без коріння? Мати. Бережи, шануй, синку, рідну мову, кри¬ницю невичерпної краси, що не дала обірвати в серцях дітей наших струни національної гордості. Це мова мого дитинства, це мова землі, вітру, сонця, росинки і травинки. А бере вона силу з людського духу, з любові до землі, до нашої пам'яті. А кинемо її у небуття, то і власне життя безплідно впаде. Учень. Мова моя українська, Батьківська, материнська. Я тебе знаю невивчену Просту, домашню, звичну. Не з-за морів прикликану, Не з словників насмикану — Ти у мене із кореня Полем мені наговорена. Дзвоном коси прокована, В чистій воді смакована, Болем очей продивлена, Смутком багать продимлена, З хлібом у душу всмоктана, В поті людськім намокнута, З кров'ю моєю змішана, І аж до скону залишена, В серці моїм. Вчитель. Вперше незалежність була проголошена за часів Богдана Хмельницького. Друге проголошення пов'язане з Центральною радою, коли холодним осіннім днем 9 листопада (за ст. стилем) 1917 р. Михайло Грушевський на багатотисячному вічі міста Києва урочисто проголосив III Універсалом про цю визначну подію. Втретє за історію України проголосили незалежність у 1991 році. Сьогодні, коли ми святкуємо... річницю незалежності України, ми не можемо не згадати символи нашої держави. Учень. Пісні М.Вербицького на слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати гімном. Саме ця пісня змогла об'єднати навколо себе патріотів, одержимих єдиною метою — побудовою соборної незалежної України. Про утвердження нашої державності й са¬мостійності свідчить і те, що ми маємо герб України — тризуб. Учень. Існує близько 40 версій, які пояснюють походження тризуба. Він графічно передавав єдність жіночого і чоловічого начал. Вважають, що це — уособлення трьох природних стихій — повітря, води, землі. Тризуб як знак князівської власності широко використовувався в Київській Русі. Акт соборності України проголосили 22 січня 1919 року, лише тоді державним гербом став золо¬тий тризуб на синьому тлі. Вчитель. А прапор з синьо-жовтими кольора¬ми умотивований такими міркуваннями: символами України є чисте небо та пшеничне поле. Державні символи — це святиня і ставлення до них теж повинно бути святе. Хочеться, щоб і наші громадяни виконували гімн з таким трепетом, як це роблять американці. Бабуся. Міцно тримай у руках стяг волелюбності, слави і гордого духу нашого народу. Шануй державні символи — святині нашого народу, скроплені кров'ю багатьох витязів Волі й Правди, виколихані на козацьких шляхах, освячені їх вольним духом, змужнілі на історії наші символи — наш постійний потяг до щастя. Юнак. Тяжко повертає народ України собі духовне здоров'я. Надто багато позаду могил, надто великі втрати. Та тільки, випивши чашу минулих страждань, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і такої близької історії віднайде себе наш народ, що гідний прекрасної долі. Вчитель. Українці належать до тих народів, які важко розлучаються зі своєю землею. А якщо і залишили рідну землю, то це була вимушена акція. Протягом XX ст. мільйони українців покинули свої домівки в пошуках кращого життя на чужині. Перша хвиля еміграції пройшла до 1914 р. Українці, що емігрували перед першою світовою війною, намагалися поліпшити своє незадовільне матеріальне становище. Вони планували заробити гроші й повернутися додому. Але з часом залишилися там. Друга хвиля еміграції відбулася у міжвоєнний період. Найяскравішою рисою була поява нового типу переселенців — політичного. Це були офіцери, прихильники вільної України, представники української інтелігенції. Третя хвиля: Друга світова війна. Ця еміграція поклала початок розвитку української діаспори: вони не тільки зберігали мову, літературу, культуру, науку, а й відкривали українські школи і матеріально допомагали рідній Україні в цей зовсім непростий час. Україністика викладається в 28 університетах та коледжах США та 12 університетах Канади. Багато наших співвітчизників, виїхавши за кордон, думками завжди линуть на рідну Україну. Тож недарма мовиться: «Там земля мила, де мати народила». І цю тугу ми відчуваємо в поезіях поетів-емігрантів. Учень. Як же голодний, кинутий і гнаний Блукаю я по вулицях чужих, Сміється з мене жах, глузує, невблаганний, З думок сполоханих моїх. Сміється цілий світ... Мовчать спокійно друзі, Вмира без відгуку мій крик, Іду кудись в сльозах, в ганьбі, в нарузі За роки я до всього звик. А сни вночі, як яструби прокляті На частки рвуть... Встаю, З кутка в куток ходжу у темряві по хаті І втому змучений ловлю. Впаду, і ніжно тихий, дивний сон злітає: Далеко все — / сльози, і ганьба... Мене хтось піснею широкою стріває І квіти кидає захоплена юрба. (О.Олесь) (Виконується хором пісня «Моя Україна», муз. І.Поклада). На росах, на водах, на всіх переходах... Моя Україна, родима країна, Ясні небеса в материних очах. Я чую твій голос, пшеничний твій колос У душу мені засіває зерно, Моя Україно, калино-калино, Пізнати тебе мені щастя дано. З тобою розлука, гірка моя мука, Печаль журавля без гнізда в чужині. Моя Україно — білявко хатино, З твойого вікна світить сонце мені. Вчитель. Знаменитий цей рік тим, що святкуючи ... річницю незалежності України, ми підтвердили, що багаторічна боротьба за право бути державою, завершилася мирно і демократично. З прийняттям Конституції пере¬горнуто важливу сторінку новітньої історії України. Учень. Ми довго йшли до Конституції своєї, Долаючи в дорозі і вогонь, і лід Під прапором національної ідеї, Що нас вела і гуртувала в моноліт. Тому, братове, в нашім основнім Законі Відбиті прагнення до волі вікової. Відлунюють у нім соборних дзвонів дзвони, І всьому світу сповідають: ми живі! І як народ державний — плечі розправляєм, Виходимо і вийдемо із безладу й руїн Русь Київська... її ми досвід переймаєм, Як і Пилипа Орлика безсмертний чин. Збулось, Шевченкова душа племінна і невтомна, Що жевріла в пітьмі московських заборон, Діждалися, нарешті, й ми свого Закону, Не гірш від того, що дав Штатам Вашингтон. Нехай перевертні, новітні і манкурти Кричать, в антидержавний входячи екстаз, Минулося! Союзом жодним нас не скути, То Конституція цього зробити не дасть. Ми маєм всі права, як вільні громадяни, І через них добробут справжній осягнем! І 28 червня в Україні стане Воістину найпершим Громадянським Днем! Вчитель. Великий державний правотворчий шлях відтворений в Конституції. В законі вже чітко записано, що державна мова — українська. 53-я стаття гарантує кожному безкоштовну повну загальну середню освіту, гарантує право вивчення наук рідною мовою. Багато громадян України хочуть, щоб із прийняттям Конституції за один день все змінилося. Часто можна почути: «Що зробила держава для мене?» А коли кожен поставить питання: «А що я зробив для держави?» Не забуваймо, що найкращою Конституцією є совість, яка закладається в сім'ї. Конституція зробила нас рівними у правах і обов'язках. Історія — це діяльність людини, яка прямує до своєї цілі, це діяльність всього народу, який іде до своєї мети. А яка вона, мета українського народу? Боротьба за зміцнення власної держави! Україна повинна посісти гідне місце серед рівноправних націй світу. Шлях до того — довгий і тернистий. Зроблено лише перші кроки, а попереду — тяжка праця, найвиснажливіша боротьба. Зібравши всі сили, ми подумки говоримо кожен собі: «Треба триматись і працювати». Батько. Ми віримо в сили розуму свого народу, який повинен сам вирішувати свої національні проблеми, а не чекати допомоги зі сторони! Доля України — в наших руках. Виховання національної свідомості нерозривно пов'язане з розквітом добробуту народу. А тому — швидше до праці, дитя моє, до вели¬кої клопіткої праці, яка починається тут, у школі. Юнак. Ні, не згине Україна В печальній неволі: Ми відродим землю предків Для кращої долі. Розбудуєм, уквітчаєм Україну гідно. Чим пишається кохана, Примножимо плідно. Чорне море білопінне, Єднай люд, як ріки. Матір Божа, Україну Збережи навіки! Вчитель. ... років незалежності. Для історії це зовсім небагато. Україна — країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її. Ви — майбутнє України. Тож своїми знаннями працею, здобутками підносьте культуру, славте її! Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність і шановані будемо іншими! ***************************** Колька оказался прав. Зачем человеку красться к тому, на что он имеет право? И вот уже летят нарты по долине, и летит дымок от моей папиросы назад через головы оленей, и несутся оттуда крики; — Чур, мне сорок!.. — Двадцать... И кто-то нагоняет мою нарту и хватает папиросу. Папиросы у всех кончились. Потом ехали долинами. Костер увидели издали. Как хорошо увидеть огонь, особенно если ищешь его и ждешь давно. Мы разыскиваем рыбаков. Рыбакам зимой не обойти полыней. И я пренебрегаю охотничьей осторожностью и гонюсь за тремя зайцами сразу — обследовать полыньи, где сидят рыбаки, расспросить о других источниках и купить рыбы. Костер, жилье, женщина. Рыбак с женой возле избушки на берегу реки. У костра на раскаленной железной печке хозяйка печет лепешки, нашлепывая их прямо на раскаленное железо сверху и сбоку, без масла. Угощаем хозяев тушонкой, они нас лепешками, пьем вкусный чай, покупаем рыбу и узнаем еще о наледях и родниках... Марченко вернулся из двухдневного маршрута, куда ездил с Колькой, замызганный, промокший, нахмуренный, голодный. Плюхнулся на мокрый обрубок дерева у костра и надвинул на глаза шапку. — Ваше задание выполнено. Все обошли, замерили. Дальше источников нет, проверили. Он быстро поел и ушел спать в соседнюю палатку. Ничего рассказывать не стал. Зато Колька, поеживаясь, как всегда, от смеха, тут же рассказал все подробности путешествия. __ Ой-йо и беспокойства у их много! — захлебывается Колька Лезуть усе первые, мне не говорят, ямку увидят — рисуют, записывают, а ноги мокрые. На тую сторону перебродили, гляжу, поверх сапога — вода. Другой кто помочился, костер давай, а воны дальше и дальше, идут еще часа два. Ой, мама... Так як тут не будет Пульс Земли Источники высоко в горах, вдалеке от рек — особенные. Ощущение даже ожидаемой встречи с ними очень сильно. Снег, мороз, не надеешься уже ни на что, ничего не ждешь, видишь — все мертво до земных глубин, и вдруг... где-то в распадке, у дерева небольшой снежный провал, мягкая воронка и что-то темное, притаившееся в глубине, совсем маленькое, шевелится. Подходишь— да, она, прекрасная пленница, выбралась-таки к небу... Отгребаешь снег, а под снегом обжитой дом — это только снаружи щелочка-форточка, там же, оказывается, все устроено, освоено и вглубь и вширь, и курлыканье воды идет для себя, не для кого-нибудь — довольное, самоутверждающееся. И таличок под снегом, сток вниз по склону. И все очень маленькое, но сильное и уверенное. Появляется совсем особое чувство, когда ищешь источники в великом белом мире и находишь сокровенные «форточки» Земли, а в них это живое, близкое нам, кровное, вечное. А вот в реку впадает не приток, а ледоток —горбатая наледь. Мы на нартах пытаемся ее преодолеть. Чтобы олени не сломали ноги, Ванька считает, что ехать надо быстрее, я же — наоборот. Мне кажется, что на полном ходу им не вытащить быстро ноги из ледяного провала. Но за оленей отвечает проводник, и я замолкаю. Олени бьются, скользят и падают, проваливаются в лед, навстречу фонтанами хлещет вода. Ванька кричит на оленей, бьет их, чтобы выскочить быстрее. Я кричу на Ваньку, он поворачивает красное, напряженное лицо и, страшно вращая глазами, впервые за все время орет: — Скорей ната, олень ноги ломать будет... Как трудно, как долго не можем мы выскочить на этот раз Из ледяной ловушки.
| |
| Просмотров: 16438 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Монологи известного юмориста Владимира Винокура |
| Сценарій уроку про Україну для школи |
| Сценарій випускного вечора |
| Суперовые свадебные конкурсы. |
| Отличные игры и названия конкурсов |
| Смешные сценки на последний звонок |
| Монолог на тему: "Берегите воду" |