Патріотизм і розуміння значення життя, як найвищої цінності - ось такі усвідомлення треба вкладати в світлі голівоньки наших школярів. Сценарій уроку мужності.

Мета: формувати в учнів найбільш значущі для українського народу цінності: патріотизм і розуміння значення життя як найвищої цінності; сприяти усвідомленню і засвоєнню історичних та національно-культурних тра-дицій українського народу; розвивати емоційну сферу дітей шляхом узагальнення способів самоуправління і спілкування в колективній діяльності; виховувати громадські якості.

РІВНІ ПІДГОТОВКИ

Розробка форми та змісту справи;
Визначення необхідних ресурсів.
Розробка форми та змісту справи;
визначення необхідних ресурсів. (урахування вже наявних), визначення відсутніх;
обирання шляху отримання відсутніх ресурсів І виготовлення необхідних матеріалів;
Написання сценарію;
проведення репетиції;
оформлення місця проведення, виготовлення плакатів, стіннівок, запис фонограм.
Рівень організації

Виготовлення вітальних плакатів і листівок, стіннівки; розподіл доручень і обов'язків;
узгодження форми і змісту уроку, терміну і місця проведення.
Рівень представлення

Проведення уроку мужності, виготовлення листівок, розміщення вітань.
Обладнання: експозиція книг і листівок; стіннівка; фонограми пісень «Священная война» (сл.В.І.Лебедсш-Кумача, музика О.В.Александрова), «Журавлі» (муз. Френкеля); квіти.

ХІД ЗАХОДУ

Визволення України
Сьогодні дата особлива
І нам чого радіти є-
Держава наша, Україна,
Всім ветеранам шану віддає.
28 жовтня й ми згадаємо,
Та пом'янемо тих,
Хто Україну визволяючи
Назавжди в землю її ліг.
Фашиста-ворога прогнали ,
Щоб процвітав наш рідний край,
Щоб ми щасливо всі зростали,
Щоб пісня всюди, скрізь лунала,
Щоб люди хліба вдосталь мали
І завжди, завжди пам'ятали тих,
Хто віддав своє життя за них.

Сьогодні, 28 жовтня 2011 року ,виповнюється 67 років, як Україну визволили від німецьких загарбників. Поряд з нами не вибухають бомби, не горить під ногами земля, ми не чекаємо похоронок на своїх рідних. Та немає в нашій країні жодної сім'ї, яку б не обпалила своїм смертельним полум'ям Велика Вітчизняна - ця найжорстокіша, найкривавіша війна.

28 жовтня 1944 року радянські війська повністю завершили визволення України. 651 добу тривало героїчне звільнення України.

Життя швидкоплинне, і з кожним роком Велика Вітчизняна війна все далі йде в історію. І з кожним роком ми, на жаль, втрачаємо наших дорогих ветеранів - живих свідків тих подій, хто воював, йшов на смерть за свою країну. Не шкодуючи сил і здоров'я, наші діди та прадіди заново відбудовували будинки і вулиці, піднімали заводи і фабрики. Завдяки їм за лічені роки Україна повстала з руїн і попелу, повернула своє неповторне обличчя.

Війна...
Війна у кожної родини
забрала дочку, а чи сина,
дітей безжально сиротила,
все на шляху своїм трощила.
Пройшло часу уже не мало...
За поколінням покоління
виростало...
Вже й ветеранів у селі не стало,
їх в Україні залишилось
зовсім мало.
Та вічна пам'ять
про них повинна жити,
бо край свій рідний
вміли боронити,
бо Батьківщину віддано любили –
за неї юні голови зложили.
Від ворога майбутнє захищали
що було духу, і що було сили:
щоб ми щасливими зростали,
у мирі жили, всі свободу мали.

Н.Спотар
Читці:
1. Є славні, світлі і величні дати,
І поміж ними, безумовно, ця!
Вона до нас прийшла ще раз
І звеселила душі і серця.

2. Спинися біля братської могили,
Тут сплять чиїсь батьки, брати, сини.
Вони Вкраїну рідну боронили
В горнилі найстрашнішої війни.

3. Не лицарі казкові, не Антеї,
Звичайні люди, отакі, як ми,
Безстрашно кожну п'ядь землі своєї
Звільняли від фашистської чуми.

4. Я вранці усміхнусь новому дню,
Пташиний щебет пролунає щемно.
Біля святого вічного вогню
Вклонімось визволителям доземно!

Вчитель. Війна... Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників. Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі, до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли.

Памяти погибшим
За речкой, вдали от дома,
Вдали от родной земли,
Лежал солдат умирая
За волю своей страны.
Он знал: не увидит больше
Отца, матери и сестры.
Он знал: не увидит больше
Детишек и верной жены.
Но он умирал здесь с честью,
В свой край не пустив врага.
Он бился с суровой местью
За жженые города.
И сколько таких погибло...
Никто не дождется их.
И каждого сердце стучало:
«Мы умерли – за живых!»

Галатюк Татьяна, випускница Великовеселовской школы 1983 года
Для України ціна тієї перемоги жахлива — мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. І сьогодні ми поговоримо про цю війну, долі людей, які були обпалені нею.

Велика Вітчизняна війна - визвольна війна проти фашистської Німеччини та ЇЇ союзників, складова частина другої Світової війни 1939—1945 років — почалася після нападу Німеччини. Полум'я Другої світової, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, палахкотіло цілих шість років. У вир цієї трагедії було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії та Африки, неосяжних морських і океанських просторах. Армії воюючих сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 55 мільйонів людей.

План нападу на Радянський Союз отримав назву «Барбаросса» на честь жорстокого германського Імператора Фредеріка Барбаросса, який жив у ХУІ ст., командував лицарським військом і пролив багато людської крові. Назва «Барбаросса» визначає характер війни як жорстокий, винищувальний, руйнівний. Такою війна і замислювалась фашистською верхівкою. Але виконання цього плану було зірване героїчною боротьбою нашого народу.

Військово-стратегічний план — знищення за 1,5-2 місяці радянських збройних сил, захоплення території до Волги і Уралу. На початку війни Німеччина та її союзники мали кількісну і технічну перевагу.

22 червня 1941 року на світанку без оголошення війни німецькі війська віроломно напали на Радянський Союз.

Учениця
Все починалося з грому небесного,
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому.
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи, Боже! Якщо ти є, захисти!
Крізь руки у двір гусенята малі...
І кров на травиці... І кров на землі...

/Пісня «Священная война» (сл. В.І.Лебедсш-Кумача, музика О.В.Александрова)./

Учениця 1.

Українською землею двічі прокотився руйнівний воєнний шквал. Оборонні та наступальні бої точилися на її території. Керівництво фашистської Німеччини велику увагу приділяло окупації України. Багата природними ресурсами, продовольством, Україна була ласим шматком для нахабних загарбників.

Учениця 2.

Земля України, і люди стогнали під поганим чоботом фашистського звіра. Не можна забути ті жахи, що творили нелюди. Фашистські окупанти створили на території України понад 230 концтаборів і гетто. Сотні тисяч військовополонених жінок, Дітей, старих, інвалідів стали в'язнями. За час окупації України гітлерівці знищили понад 5 млн чоловік, 2,4 млн вивезли на роботи до Німеччини. Не міг терпіти народ такої наруги. Страшним був гнів народу. І малих, і старих переповнювала ненависть до фашистів.

Учениця 3.

Гітлерівська Німеччина і її керівництво наш народ недооцінили. Вистояти і перемогти в такій страшній війні могло лише згуртоване, об'єднане спільністю інтересів і мети суспільство.

Дія нас війна — не тільки минуле, адже вона увійшла у кожен дім, у кожну сім'ю. Вона за¬брала, поглинула у своєму полум'ї мільйони людей, завдала народо¬ві розрухи, муки і гіркоти втрат, які й понині тривожать народну пам'ять.

1-й учень

Послухайте, а нас могло й не бути!
От уявіть: немає нас і все!
І дні стоять у колосках і в руті
Дніпро у морс плескіт хвиль несе.

2-й учень

Ні, ні, не плескіт — бо який же плескіт?
Коли людей у ярма запрягли.
І там, де предки споконвік жили,
Концтаборів і плаців чорні плеса.
3-й

Не кажіть: «Була війна давно»,
Ніби вчора, все було учора...
Влізла у наш дім руда потвора,
По-злодійськи вибивши вікно.
4-й

Насувалась нелюдів навала,
Виродків ворожості і зла,
Нівечила, нищила, вбивала,
Вішала, калічила, пекла.
5-й учень

Поки сонце ясне у горі є,
Поки нам життя дає воно,
Біль наш вічний, він не постаріє.
Не кажіть: «Була війна давно».
На захист Вітчизни з Великовеселівської сільської ради було мобілізовано 333 чоловіка, з них загинуло на фронтах 192 чоловіка, залишились в живих та зустріли День Перемоги 09.05.1945р. - 141 чоловік.

За роки війни Врадіївський район дав 12 Героїв Радянського Союзу, Повних Кавалерів ордена Слави III ступеня, 3-х генералів, 150 офіцері, 40 медичних сестер та лікарів.

Вони з честю виконали свій громадянський і патріотичний обов'язок переживши в окопах та землянках: 4 спекотних літа, 4 осені похмурих та дощових, 4 зими холодних та засніжених, 4 весни.

Серед Героїв Радянського Союзу наш земляк – Грабовенко Максим Іванович.

Грабовенко Максим Іванович народився в 1923 році в селі Маринівка Доманівського району. Українець. Член КПРС з 1944р. До війни працював теслярем, працював на будівництві заводу у Новосибірську. В Радянській Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941р.

Воював на Центральному і 1- му Українському фронті. За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецьке - фашистськими загарбниками , форсування ріки Дніпро і проявленнях при цьому відваги і героїзму Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року наводчику гармати молодшому сержанту Грабовенку М.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Повернувшись з фронту , працював в колгоспі «Перемога» завідуючим фермою, а потім трудився на пасікі в С.Ново - Олекіївка Врадіївського району В листопаді 1980 року трагічно загинув . Похований в селі Ново -Олексіївка Врадіївського району Миколаївської області.

Летять роки... Біжать вони, як швидкокрилі ріки, як не загнуздані коні. Летять і летять, як у вирій журавлі. І не зупинити їх, ані наздогнати, ані повернути. Мчать і мчать у вічність!

Пісня «Журавлі»

Роки, скільки б їх не минуло, не зітруться у народної пам'яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Вітчизну! Материнські руки Вітчизни високо піднесли імена патріотів і поставили їх на постамент вічності.

Вічна слава героям!

Схилимо голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Запалимо свічку та вшануємо їх хвилиною мовчання.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

1 знов біля братської тихо стою,
І спогад приходить, мов тихе зітхання.
Пливе, наче вічність, здобута в бою.
Хвилина мовчання.
Натягнуті нерви, немов тятива.
Пронизує пам'ять скорбота прощання,
І сумно згасає і тяжко сплива
Хвилина мовчання.
І подвиги мужні і дружнє плече...
І роки надій, перемог, сподівання...
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці...
І знов закипає та битва остання...
Вона, як сивини, вона, як рубці,
Хвилина мовчання.

Хочемо згадати і своїх рідних, які пройшли дорогами війни та повернулися додому з перемогою. Нажаль їх уже немає в живих серед нас.

(Діти зачитують свої розповіді)

Світлий день Перемоги

Мій прадідусь, Шевченко Микола Трохимович, 1914 року народження, воював на четвертому Українському фронті. Служив в військах ППО. Був командиром обслуги зенітної установки. З боями пройшов територією нашої держави, визволяв міста і села Румунії, Чехословаччини, Угорщини. За визволення міста Будапешт був нагороджений медаллю; прийняв бойове хрещення під час Яссо-Кишинівської операції. Як і всі воїни Великої Вітчизняної війни наближав світлий день Перемоги. І друзів хоронив і нових знаходив. Поважали одне одного воїни всіх національностей, адже разом з ним служили сини різних народів. Був нагороджений ще декількома орденами і медалями.

Перемогу зустрів під Прагою. Потім прадідусеву частину разом з іншими частинами направили на Далекий Схід. Після капітуляції Японії, в листопаді 1945 року прадідуся демобілізували. Він повернувся додому, де його чекали дружина (моя прабабуся) і четверо діточок...

Ми, нащадки, безмежно вдячні воїнам Великої Вітчизняної війни за мирне небо над нашою головою. Світла їм пам'ять і здоров'я живим, тим хто зустрів 65-й рік Великої Перемоги.

Щоб війни не було,
Радісно усім нам стало –
Треба дружно жити
І один одного любити.

Васильків Анна
Мої прадідусі

Війна,слово яке змушує стрепенутися, задуматися кожну людину. Велика Вітчизняна війна давно минула, але ніхто і ніколи не зможе забути те страшне горе. Кожну родину спіткало лихо. На фронт йшли: чоловіки, сини, сестри, матері.

З розповідей мами і тата я знаю, що мої прадідусі Кормагородський Федір Терентійович та Жиленко Валентин Авксентійович теж були на фронті. Прадідусь Федір був кавалеристом. На фронті отримав важке поранення у ногу. Довго лежав у госпіталі. Нагороджений багатьма медалями за героїзм.

Прадідусь Валентин під час війни був моряком. Потрапив у полон до німців.Нагороджений медалями за героїчну боротьбу з ворогом. Обидва прадідусі повернулися з війни живими.

Крутенко Юлія
Шлях до Перемоги

Мій прадідусь Луценко Микола Якович народився 13 жовтня 1918 року. Він брав участь у Великій Вітчизняній війні. Звільняв місто Харків від фашистів, перепливав річку Сіверський Донець, визволяв Чехію і дійшов до самого Берліну.

Нагороджений багатьма медалями за свій героїзм.
Повернувся з війни живим.
За довголітню добросовісну працю нагороджений медаллю «Ветеран праці».

Нестерчук Олена
Виступ історика школи – Коханюк Т.М.

Учні
1. Ми пам'ятаємо всіх,
Хто віддав своє життя,
Щоб не було війни нової,
сонце сяяло золоте!
Щоб не окоп чорнив на ниві,—
Хліба цвіли, мов килими,
І щоб веселі і щасливі
До школи всі ходили ми!
2. Пройшли солдати не малі дороги
Через бої та хуртовини злі.
І засвітили сонце Перемоги
Усій землі, всім людям на землі.

3. Ми землю любимо свою,
Красиву і величну,
Яку в жорстокому бою
Нам зберегли навічно.

4. За мир у всьому світі —
Це значить за життя,
За колоски налиті,
За матір і дитя.

5.Хай живуть спокійно люди,
Сонце лагідно сія,
Хай лунає всюди-всюди.
Пісня радісна моя.

Діти виконують пісню «Побажання»

Будемо завжди пам'ятати тих, хто віддав своє життя за наше чисте небо, яскраве сонце, за мир. Ми говорили сьогодні про війну, щоб ніколи її не забувати.

Покладання квітів до пам'ятника загиблим солдатам у роки Великої Вітчизняної війни.

Автор статті: Спотар Надія Віталіївна
Сторінка автора: http://plus.google.com

Мета: ознайомити учнів з подіями 1941-1945 рр., навчити враховувати уроки минулого; виховувати любов, доброту, повагу до старших, гордість за свій народ, готовність стати захисником своєї Батьківщини; вшановувати пам’ять людей, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Обладнання: виставка літератури на воєнну тематику, DVD-програвач, фонограма пісень «Журавлі» , «Спасибі Вам, фронтовики!»; музичний центр.
Місце проведення: шкільна бібліотека
Учасники уроку: учні початкового, першого та третього класів; вчителі, бібліотекар, музичний керівник
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Основна частина
Учитель:
Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну.
Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив героїчні подвиги, хто не пощадив свого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Ми радіємо, що можна спокійно навчатися, мріяти, жити. Але потрібно завжди пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване наше щастя.
1941 рік, червень, суботній день. Люди готувалися до недільного відпочинку. Літо – найчарівніша пора в Україні. Уявіть собі … Усе навкруги в красі та силі. Розквітають сади і луки, з поля чути п’янкий аромат скошеної трави … І раптом – війна. Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла біль на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього.
Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… хто покрив рідну землю собою.
Учні:
Давним-давно закінчилась війна,
Лишила обеліски та кургани…
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.
Священні місця і дороги,
Якими на подвиги йшли.
Солдати весну Перемоги
Країні з боїв принесли.
Ми землю любимо свою –
Красиву і величну,
Яку в жорстокому бою
Нам зберегли навічно.
Хай пам’ять знову нас веде
В роки далекі, грізні,
За все «спасибі» від дітей
Ми кажемо Вітчизні!
Звучать фонограма пісень «Журавлі» , «Спасибі Вам, фронтовики!»
Бібліотекар звертає увагу на виставку літератури на воєнну тематику, пропонує для читання книги.
Показ уривків художнього фільму «В бой идут одни старики» з обговоренням.
ІІІ. Підведення підсумків Уроку мужності
Підготували:
Вчителі Гречановська В.В., Троценко Г.П., Пономарьова Н.С.,
музичний керівник Малікова В.В.,
бібліотекар Петренко К.П.
Джерело: http://parostok.com.ua/урок-мужності/

Мета заходу:
- формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; - виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності;
- формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку та дітей війни;
- формування інтересу до літератури про Велику Вітчизняну війну.

Обладнання:
- книжкова експозиція “Дитинство, опалене війною”;
- магнітофон;
- Великий тлумачний словник української мови. - К., 2001.

Бібліотекар. Дорогі діти, у нас зараз пройде незвичайний урок. Сьогодні ми будемо говорити про мужність. Що ж ми розуміємо під словом “мужність”? (відповіді дітей)

В тлумачному словнику записано: “Мужність – це риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка тощо // відвага, сміливість”.

А ось як написала про це одна відома поетеса у своєму вірші, який так і називається – “Мужність”:

Ми знаєм, що нині лежить на вагах
І що відбувається нині.
Час мужності пробив на наших часах
І мужність нас не покине.

Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну.

Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив самого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Подумайте тільки, яке величезне щастя випало наступним покоління – шістдесят років мирного життя.

Так, саме 60 років над нами тихе, мирне небо. Ми радіємо, що можна спокійно навчатися, мріяти, жити. Але потрібно завжди пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване наше щастя.

1941 рік, червень, суботній день. Люди готувалися до недільного відпочинку. Червень – найчарівніша пора в Україні. Уявіть собі … Усе навкруги в красі та силі … Розквітають сади і луки, з поля чути п’янкий аромат скошеної трави … І раптом – війна.

Війна … Вам, діти, це слово відомо лише з історії, розповідей ветеранів-фронтовиків, зі спогадів про суворі минувші дні. Я впевнена, якщо комусь із вас довелося чути розповіді людей, котрі пережили це страхіття, то ви слухали з завмиранням серця, як якусь незвичайну страшну історію. Давайте й ми з вами на нашому уроці згадаємо ті страшні події, ті незвичайні подвиги, щоб потім пам’ятати про них усе життя

(Фонова музика. Пісня М.Матусовького “На безымянной высоте”).

22 червня 1941 рік, о 4 годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина, без оголошення війни, вчинила варварський напад на нашу Батьківщину. Саме в цю чарівну ніч ворожі бомби і снаряди впали на мирну землю. Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї…

Минули дні і роки пролетіли,
А дня того забуть ніхто не міг.
Тут навіть сосни з горя посивіли,
Тут навіть камінь плаче край доріг.
Хіба ж забудеш, як палили хати?
Гойдались мертві у страшній петлі,
І на шляху валялися хлоп’ята,
Багнетами прибиті до землі.
Хіба ж забудеш, як сліпого діда
В звірячій злобі витягли крізь дим.
До танків прив’язали людоїди
І розірвали надвоє живим.

Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити з самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити в рабів.

Село горить, валує чорний дим,
Пожежа в небі аж регоче.
Упала мати на поріг… і їй
Вже не розплющить більше очі.
Шість місяців дитяткові лише,
Воно шука матусі груди.
Покривджене воно не зна іще,
Що більше матері не буде…

Влаштовувалися десятки тюрем, таборів для військовополонених, в яких знущалися жорстоко і бездушно над нашими людьми. Фашизм приніс з собою звірства, розруху, голод, сльози, смерть. У страхітливому вогнищі війни народилися мільйони героїв, чиї подвиги стали легендою і вічно житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану всіх наступних поколінь вільних і чесних людей світу. Є герої відомі всім, є герої – маловідомі, а є – і взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність, вимірюється не знаменитістю. На знаменитість ніхто із героїв в ті моменти і не розраховував. Просто вони знали і завжди собі повторювали: “Якщо не я, так хто ж…” І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини, солдати здійснювали неймовірні подвиги.

Я думаю, що хтось із вас чув історію про солдата, який дав можливість своїм товаришам продовжити атаку і взяти древнє польське місто Коло, - закривши грудьми амбразуру ворожого дзоту. Подвиг його не забутий. Ім’ям Миколи Носулі названа вулиця в його рідному місті в Донецькій області. Наші люди проявили неповторну мужність, відстоюючи волю і незалежність своєї Батьківщини.

За героїчні подвиги у Великій Вітчизняній війні звання Героя Радянського Союзу удостоєно понад 11 тисяч чоловік. В числі відважних захисників Вітчизни були і діти.

Привели його на світанні
У багнюці всього, у крові
Захлиналися постріли дальні,
І дрижали бліді вартові.
Мов примари, гайдалися тіні,
На колисках скуйовджених віт.
І було партизану-хлопчині
Вісімнадцять – не більше – літ.

І хоч були вони зовсім юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину…

Очі з лоба вилізли дико
Надірвався і тріснув крик
– Хлопець виплюнув кашу в пику
Свій навіки німий язик.
Розстріляли його на світанні
За селом у глибокім рові…
І вставало, немов повстання,
Ранком сонце в його крові.

Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни на подвір’ях шкіл, чи знайдено в попелі згорілих будинків. Гнів перехоплює подих при згадці про ці страшні звірства фашистів.

Тож давайте пом’янемо загиблих хвилиною мовчання (хвилина мовчання).

Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього. Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… Хто покрив рідну землю собою.

Використана література

1. Баутіна В.В. Тільки пам’ять не сивіє // Позакласний час. - 2001.- №13.-с.48
2. Бурова Р.О. “П’є журавка воду”: Вечір пам’яті // Розкажіть онуку. - 1999.- №9.-с.5
3. Дудка С. Хто загинув за Дніпро, буде жити у віках: Класна година // Шкільний світ .- 2004.- №13.-с.14-15
4. Жежела Л.В. “Свято зі сльозами на очах”: Сценарій уроку пам’яті // Позакласний час. - 2000.- №5.-с.29
5. Капинос Г.О. Хай завжди буде сонце!: Сценарій усного журналу // Розкажіть онуку. - 1999.-№8.-с.26-27
6. Костенко Н. День перемоги: Вечір-реквієм // Позакласний час(додаток).- 2003.- №8.-с.3-5
7. Краснюк Т. Вічна їм пам’ять і слава: матеріали до святкування Дня Перемоги //Шкільний світ. - 2003.- №15.- с.7
8. Лепська Т. З тобою, роде мій орлиний, іду дорогами війни // Позакласний час(додаток).- 2003.- №8.-с.6-9
9. Подолян Т. Незабутній День Перемоги// Позакласний час(додаток).- 2003.- №8.-с.10-11
10. Сироватка Р.М. Ніхто не забутий, ніщо не забуте…: Музично-літерературна композиція // Позакласний час. - 2001.- № 13.- с.44
11. Соломонюк О.В. Рідну землю вони берегли // Розкажіть онуку.- 2002.- № 22.-с.8-9
12. Степаненко Г.А. “Хай вічно горить вогонь пам’яті”// Розкажіть онуку. - 2002.-№8.-с.6-7
13. Топчій З.Л. Захистити мир на землі: Урок пам’яті загиблих у Великій Вітчизняній війні // Розкажіть онуку. - 2001.- № 13.-с.20-21
14. Цимбалюк Л. Ніхто не забутий, ніщо не забуто: літературно-музична композиція до Дня Перемоги // Сценарії шкільних свят. - К.: Ред. загальнопедагогічних газет, 2003.- (Б-ка “Шкільного світу).-с.88-92
15. 60-річчю Великої Перемоги присвячується // Шкільна бібліотека.-2005.- №1.- (Спецвипуск)
Джерело: http://sasl.at.ua/publ/17-1-0-57