Повчальні казочки з Полтавщини - Сказки миниатюры - Миниатюры - к празднику - Сценки, монологи, миниатюры, сценарии, конкурсы
Приветствую Вас Гость!
Среда, 07.12.2016, 15:29
Главная | Регистрация | Вход | RSS

Меню сайта

Категории раздела

Интересное

Наш опрос

Ваш пол
Всего ответов: 407

Статистика


Форма входа

Поиск

Интересное

Загрузка...

к празднику

Главная » Файлы » Миниатюры » Сказки миниатюры

Повчальні казочки з Полтавщини
22.10.2015, 22:03


Україна славиться різними фольклорними жанрами, славляться різні райони цієї багатої країни. Але зараз хочемо познайомити Вас з невеличкими казками Полтавщини.
 
Українські народні казки
 

 

 

Ведмідь і дід


Якось ішов лісовою стежкою дід. Бачить, ведмідь застряг лапою в дуплі дерева. Певно, схотів медком поласувати. Шкода стало старому ведмедя. Допоміг він йому витягти лапу. Йде далі. Ведмідь за ним слідом. Раптом ведмідь каже:

— Діду , я тебе з’їм!

Дід від подиву аж рота роззявив. Оце тобі й подяка!

— Як ти можеш так зо мною вчинити? Адже я тебе тільки-но від біди врятував!

Ведмідь відповідає:

— То давно було. Ніхто тебе про це не просив. Дерево старе, трухляве, я й сам би визволився.

Не знає дід, що казати. Раптом бачить, кіт біжить. Він і каже ведмедеві:

— Давай спитаємо кота, чи добре ти робиш?

Погукали вони кота, розповіли йому, що трапилося. Кіт вислухав та й каже:

— Все тут ясно. Ось що зі мною було. Поки був молодий, мишей ловив, господар мене любив. А став старий — утопити задумав. От я й утік. То виходить ведмідь правий.

Відчуває дідусь, що справи його кепські. Простують далі. Раптом бачить, недалеко корова пасеться. Дід і каже:

— Давай спитаємо корову, чи добре ти робиш?

Наблизились до корови. Розповіли їй, що трапилось. Корова вислухала та й каже:

— Так, добре ведмідь робить. Ось я багато років годувала молоком хазяїна та його родину. А тепер він вирішив мене зарізати, бо стара стала, а йому, бач, м’ясо на весілля сина потрібне.

Ідуть далі. Ведмідь лютує. Ось-ось накинеться на старого. Коли це зустрічають лисицю. Дід і ведмідь у неї поради просять. Лисиця подумала і каже:

— Важко відразу сказати, хто правий. Потрібно все перевірити. Якщо дерево справді старе і ведмідь міг звільнитися сам, то правда на його боці. Відповідь дам, як сама пересвідчусь, як усе було.

Повернулись вони втрьох до того місця, де ведмідь застряг. Як прийшли, лисиця говорить ведмедю:

— Покажи, як з тобою було.

Ведмідь встромив лапу в дупло. Смикнув раз, вдруге, ніяк не висмикне. Тоді лисиця просить:

— А тепер, дідусю, візьми палицю і провчи невдячного!

Так дід і зробив, а лисиця далі побігла

 

 

 

 

Воли та цап


Був собі чоловік. Була в нього пара волів. Та доводилося їм дуже тяжко працювати. Аж якось увечері прийшли вони додому і почали жалітися один одному. А цап то почув і каже:

— Які ж ви дурні. Я би на вашому місці прикинувся слабким та хворим, тоді господар не взяв би вас орати.

А господар стояв під стайнею і слухав все, що вони говорили, тому вже знав наперед, що вони будуть робити. На другий день рано приходить він до стайні, а один віл лежить уже, наче хворий, удає, що він заслаб.

Господар не дає йому їсти, бо каже, що слабкий їсти не схоче. А здоровому дав їсти і пішов орати разом із ним та цапом. А як приходив з дому, сказав жінці, щоб їсти волові не давала, навіть води. І так віл лежав цілий день голодний і без води. Той віл, що пішов з цапом орати, був дуже злий на нього. Бо дуже незручно було з цапом орати, а той, що залишився, теж був злий на цапа, бо залишився голодним.

А ввечері, як посходилися, то й посварилися з цапом. І більше вже ніколи не слухалися його порад.

 

 

 

 

Діамантові сльози


В далекому тридев’ятому царстві, в далекому господарстві жив злий змій. Кожного року він вимагав від селян сплачувати йому данину. Кожен платив по-різному: хто віддавав свої пожитки, а хто дітей. Але на той час не знайшлося такого сміливця, який би мав силу здолати те зло, і люди змушені були все це терпіти.

І от одного разу прийшла черга ще однієї сім’ї сплачувати подать змієві. Батьки були у розпачі, адже були такими бідними, що часом не могли навіть себе прогодувати. Та мали вони у сім’ї єдиного сина, який був завжди добрим, співчутливим, турботливим. Але не захотіли його віддавати, адже не уявляли свого життя без нього. Та коли ця чутка дійшла до злого змія, він дуже розгнівався, бо ще не траплялися на його шляху такі сміливці, які б відмовили йому у сплаті податі, і сказав:

— Я проклинаю матір цього хлопця. Відтепер вона не матиме більше сліз, а на заміну ним з її очей будуть падати діаманти!

Так і сталося. Згодом, кожного разу, коли мати була у розпачі і давала волю сльозам, то натомість з її очей котилися діаманти. Це диво побачив її син і відтоді дуже змінився, став повною протилежністю тому, яким був раніше. Тепер він взагалі не приділяв увагу своїй матері, став черствим та грубим з нею і постійно змушував її плакати. Мати дивувалася із несподіваних змін і плакала від розпачу, а син тим часом жадібно збирав діаманти.

Так тривало кілька років. Хлопець став ще жадібнішим, ще черствішим, ще гірше було ставлення до матері. Але вона все одно любила його, дбала про нього, хоча нічого взамін від нього не отримувала. Згодом син назбирав стільки коштовних каменів, що вони перестали вміщатися в їх убогій хатині і вирішив збудувати собі палац. На будівництво пішло кілька місяців, але палац вийшов на диво розкішним: стіни були оздоблені коштовним камінням, підлога була покрита дорогими заморськими килимами, а кімнат було понад тисячу. Поряд з цим, хлопець не забув і про свою стареньку на той час матір.

Для неї він у своєму розкішному палаці збудував маленьку кімнатку-темницю, яка була без вікон. Туди він і поселив свою бідну, нещасну матусю. Кожного дня він навідувався до неї, відносив їй їжу, а натомість забирав коштовні камені яких з кожним днем все було більше і більше.

Так пройшло кілька років, син одружився і у нього народився син, якого він дуже любив і не міг уявити без нього свого життя. Хлопчик підростав і був напрочуд розумним, добрим, скромним. Дізналася про це і його бабуся, яка була заперта у своїй темниці, та ще дужче заплакала від того, що не має можливості потішитися своїм внуком, приголубити його, попестити, але десь далеко в душі мріяла і вірила про зустріч з ним.

І диво сталося. Одного разу, хлопчик помітив, що батько постійно навідується у темницю, але нікого туди не пускає і ключі завжди тримає при собі, і вирішив будь-якою ціною дізнатися таємницю, що схована за стальними дверима і велетенським замком.

Так і сталося.

Одного дня, коли батько відпочивав у своїх пишних палатах, хлопчина проник туди і викрав ключі від тієї кімнати, яка була покрита великою таємницею і куди постійно заманювала його дитяча цікавість. Хлопчина швиденько відімкнув двері і заціпенів від здивування. Там він побачив стареньку, сивочолу бабусю, яка сиділа у куточку і гірко ридала, а навколо неї лежали діаманти.

Хлопчина відразу кинувся до неї, міцно обійняв, та почав заспокоювати її після чого й дізнався ту страшну таємницю, яка вже багато років не давала йому спокою. Та тут трапилось ось що.

До кімнати нагодився батько, який помітив зникнення ключів, і завмер від подиву і несподіванки. Він викрикнув:

— Що ти тут робиш? Ану, геть звідси!

Та хлопчина міцно обійнявши бабусю, відповів:

— Тепер я теж тут буду жити з нею і не дозволю тобі знущатися над нею.

Слова сина дуже вразили батька і він отямився від чарів, які діяли на нього всі ці роки і зрозумів свою величезну вину.

Син упав на коліна перед своєю матусею, гірко плакав і просив у неї вибачення, цілуючи та обіймаючи її. І мама на радощах почала посміхатися, її очі засвітилися, і вона обняла його і все пробачила.

З того часу вони покинули свій пишний палац, а собі збудували невеликий будинок, куди переїхали всією дружньою родиною. Відтоді син ніколи не ображав матір, ніколи не давав їй сумувати і ніколи не доводив свою матусю до сліз. Вони стали найщасливішою сім’єю.

А лихий Змій дізнавшись про це десь безслідно зник. Він зрозумів, що його чари безсилі проти любові, радості та щастя. І всі його полонені повернулися знову до своїх домівок де жили у мирі та злагоді.

 

 

 

 

Батьківська наука

Давно-давно, ще за старих часів жив один цар. І дуже він ненавидів старих людей. Коли людина ставала немічною, він наказував її вивозити в дрімучі ліси і там покидати. А в одного царевого слуги був старенький батько.

От він взяв його на плечі та й поніс у ліс, щоб там залишити на поталу хижим звірам. По дорозі царський слуга втомився і сів відпочити. А батько сказав йому, що багато років назад він ніс сюди свого батька. Тому не треба радіти з чужої біди, бо й до тебе вона прийде. Син задумався і сказав:

— А й справді і мене така доля чекає в майбутньому. Я цього дуже не хочу.

Забрав він свого батька додому і помістив у невелику хижку. Коли поряд нікого не було, він випускав свого тата погуляти, а потім знову ховав.

Одного разу цар вирушив у похід. Слуга у скриню заховав батька і повіз з собою. Довгий час були в поході і не стало в них води. Де не копали, а води не знайшли. Люди вже почали помирати від спраги. Тоді слуга звернувся до свого тата, попросив допомоги. Старий чоловік, сказав, що треба пустити вперед бика. Де той буде бити рогом землю, там треба копати колодязь. Слуга зі своїми супутниками взялися копати саме в тому місці, де бив рогом і ратицями бик. За якийсь час віднайшли воду. Всі напилися досхочу.

Коли вирушили в дорогу, то батько порадив синові висипати в це місце зернятка пшениці, а коли будуть вертатися з походу, зберуть гарний врожай. І ще багато мудрих порад давав батько синові.

Коли верталися назад, то зібрали такий урожай пшениці, що все царство можна було прогодувати. Живі й неушкоджені вони повернулися додому. А поведінка слуги здавалася цареві дивною. Тому одного разу він закликав його і став розпитувати. Юнак сказав, що розповість усе, якщо цар простить йому за непослух. Цар пообіцяв просити. І слуга розповів, що тільки поради його батька допомогли їм в тяжкому поході.

Відтоді заборонив цар кидати старих людей у дрімучому лісі. А на честь слуги, який слухав мудрих батьківських порад, влаштували пишний бенкет.

 

 

 

 

Два баранці


Не за горами високими, не за морями глибокими, а в старому-престарому лісі жили собі два розбишаки-баранці. Жили — не тужили, травку скубли та гілочки з дерев їли.

Одного разу захотілося їм чогось смачненького. Пішли баранці на базар, купили борошна, масла, яєць. Замісили тісто і напекли млинців. Сіли біля столу і все з’їли. Але цього їм було мало. Затупали вони один на одного ніжками і почали колотись ріжками.

Бились, бились, поки з лісу не викотились. А коли втомились — зразу помирились. Сюди-туди озирнулись, один одному поклонились і пішли їжі шукати. Не день, не два наші друзі йшли, поки на дорозі лист капусти знайшли. Втомлені дружно ним поділились.

 

 

 

 

 

 

Загрузка...
Категория: Сказки миниатюры | Добавил: Яло
Просмотров: 349 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Сценарий урока здоровья
Переделанные песни для школьных праздников
Военная миниатюра - художественная ценность
Красивые монологи о жизни.
Сочинение-миниатюра осень
Новогодние конкурсы, игры на новогодний корпоратив
Веселые детские сценки.


Прикольные, веселые и смешные Миниатюры для вас. Сайт посвящен различным видам игровых мероприятий, которые люди с удовольствием устраивают на праздники. Миниатюры, в том числе Сказки миниатюры, обязательно пригодятся вам на празднике, вечеринке, сборе друзей и коллег. Миниатюры для взрослых и детей, прикольные и смешные Миниатюры для мальчиков и девочек, мужчин и женщин помогут вам сделать ваш праздник просто незабываемым. Также этот сайт станет настоящей находкой для школьников, учителей и воспитателей в детском саду, потому-что вы здесь подберете для себя и детишек оригинальные и интересные Миниатюры.